Річард Мак-Кеон «СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА»

Cуїцидальна поведінка 10 магістрів психології мав випадок суїциду пацієнта під час своєї профе- сійної підготовки, 40% з них – мали такий досвід ще до початку стажу- вання (Кліспіс, Пенк і Форсайт [Kleespies, Penk, & Forsyth], 1993). Такі дані лише наголошують на важливості підготовки студентів-магістрів у галузі превенції суїциду, не лише аби стати компетентними фахів- цями у галузі психічного здоров’я, а й також на важливості належної підготовки стажерів, що здатні лікувати суїцидальних пацієнтів під час своєї практики. Терапія суїцидальних пацієнтів вимагає численних навичок і ком- петенцій, серед них: навички обстеження, планування терапії, управ- ління кризами, а також знання відповідних законів і нормативних положень. Усі ці складові мають бути присутні в контексті розуміння клініцистами своїх власних почуттів, ставлень і суджень стосовно су- їцидальної поведінки. Всі ми бурхливо реагуємо, стаючи свідками са- моруйнування. Ці реакції випливають із нашого минулого особистого й професійного досвіду, а також власного, наших близьких чи друзів досвідчення суїцидальної поведінки. Розуміння цих реакцій є незамін- ним для компетентного лікування суїцидальних осіб. Свого першого досвіду втрати пацієнта через суїцид я зазнав, буду­ чи психологом-інтерном. Я проводив амбулаторну психотерапію з паці- єнтом, якого вся наша терапевтична команда вважала надзвичайно схиль- ним до суїциду. Причина нашого сприйняття підвищеної загрози спира­ лася на те, що зараз нам відомо про підвищений суїцидальний ризик. Упацієнта в анамнезі були спроби самогубства, і ці спроби характеризува- лися високою летальністю, включно із однією з них, коли пацієнт порізав собі шию. Історія суїцидальних спроб у минулому, особливо якщо спроби позначаються потенційно високою летальністю, – єдиний, найвагоміший провісник смерті внаслідок самогубства (Хаутон [Hawton], 2005). Згада- ний чоловік очевидно продемонстрував свою здатність до смертельного саморуйнування. Внаслідок підвищеного рівня депресії, безнадії і суїци- дальних думок його госпіталізували до стаціонарного психіатричного відділення. Під час його госпіталізації я мусив поїхати до університету на захист докторської дисертації. Повернувшись на стажування, я діз- нався, що пацієнт, якого перевели зі стаціонарного відділення до ден- ного стаціонару, загинув від фатального передозування через 48 годин після виписки. Це потрясіння на власному досвіді змусило мене задума- тися над тим, про що я пізніше дізнався з літератури: період одразу піс- ля виписки зі стаціонарного відділення, навіть після будь-якого епізоду невідкладної допомоги з запобігання суїцидальності, приховує значний, утім часто нерозпізнаний, ризик суїциду. У цій книзі я намагаюся вжити вислів: «загинув унаслідок суїци- ду», замість більш звичної фрази: «скоїв суїцид». Я вживаю цей вислів із поваги до численних членів родин, що втратили близьку людину че-