Галина Стельмащук • Марія Гарасовська-Дачишин

110 «Жадоба». На полотні натовп пнеться до скупленого золота, яке затьмарило цим людям світ і зробило їх потворними. Преса відзначила також несприйняття мисткинею макабричного, без- глуздого викривлення дійсності у творчості художників. Марія Гарасовська-Дачишин митець з ґрунтовною академічною осві- тою, що володіє вправним рисунком, розумінням композиції і кольору має широку палітру тематики без експериментальних антиестетичних пошуків. У її творчості є полотна з філософ- ським змістом, сповнені символізму. Приміром, картина «Про- метей». На полотні зображені стилізовані невисокі фігурки, мов настрашені появою полум’яного світла. Це людство і його герої віч-на-віч зустрілися з дарами божими. Від міфологічних часів і до сьогодні світло дане нам Богом, та не всі вміють або не хочуть його прийняти. Символізм також у її релігійних творах «Жадоба», «Чорнобиль» [1]. У 2000 р. банк «Певність» фінансував репродукції ікон і видан- ня календаря на 2000 р. Ікони були видані також як вітальні листівки [51]. Посмертна ретроспективна виставка Марії Гарасовської-Да- чишин відбулася 2014 р. в Українському національному музеї Чикаго. На виставці було представлено 90 робіт, які шанобливо зберігає вдома донька художниці Христина Таран. На відкритті виставки були присутні генеральний консул в Чикаго Андрій Праведник та консул Сергій Коледов. Вступне слово виголоси- ла англійською мовою президент Українського національного музею у Чикаго Лідія Ткачук, і українською мовою − куратор виставки Марія Климчак. [41]. Виставкова діяльність мисткині дає змогу глибше пізнати її творчість, відчути і зрозуміти. Її пейзажі імпресіоністичні. Свої враження мисткиня швидко переносить на полотно і, як влучно написала Ганна Черінь, «переливає ріки й озера, разом із рибами і жабами, що в них на той час проживають, пересад- жує ліси й найкращі дерева та зриває для вічних букетів щойно розквітлі фіалки, конвалії, дзвоники. Там, де ми, не обдаровані чарівною силою увіковічення краси, тільки сидимо, відпочива- ємо й ахкаємо, коли сонце багряно заходить чи вітер колише вербу над річкою, Міка невтомно працює. Вона не заспокоїться,