Галина Стельмащук • Марія Гарасовська-Дачишин

120 *Перша писемна згадка про село Себечів датується 1419 р. Село розташоване на північний схід від Белза на відстані 10 км., а від Сокаля на захід – 16 км. Існує легенда, що один із Белзьких князів, Всеволод одного разу заблукав у Лісі. Він кликав на до- помогу своїх воїнів, голос його відлунням повертався до нього. Він чув СЕБЕ САМ. І так невелике поселення почали називати Себечув, згодом, Себечів. Якщо сказати про важку долю сіл, які знаходилися у порубіжній зоні, то це не сказати нічого. Ті села страждали від татарської навали, згодом польської, німецької, більшовицької. Села зникали, відроджувалися, знов зникали. Село Себечів, після депортації селян за більшовицької влади , почало відроджуватися знов після так званої Хрущовської ам- ністії 1956 р. **На початку 1920-х рр. у складі інтернованих вояків армії УНР Б. Палій-Неїло опинився в еміграції у Польщі у таборі поло- нених в Пікуличах (Перемишль), що відомий як табір смерті. Вижити там було майже неможливо, але Борис Васильович ви- жив і незабаром відкрив у Перемишлі іконописну майстерню «Відродження». Маючи хист до малярства, розписував храми і малював образи, багато часу приділяв питанням церкви. Мис- тецький фах він здобув іще коли служив у Москві (1917), де на- вчався в іконографічній школі. В його майстерні в Перемишлі працювали колишні вояки, зокрема, П. Ковжун, П. Запорізь- кий, М. Прасіцький та ін. Іконописна майстерня була відома не лише в Перемишлі, а й у всій Галичині. Під керівництвом Б. Палія-Неїла в Галичині розписано близько 40 українських греко-католицьких церков, сімнадцять іконостасів, написано низку окремих образів. Найкращі його твори – в церквах у До- бромилі, Лежанівці, Комарні, Себечеві та інших. ПРИМІТКИ