Галина Стельмащук • Марія Гарасовська-Дачишин

122 емігрантів тощо. Радянські уповноважені разом зі співробіт- никами Головного управління контррозвідки НКВС невдовзі з’явилися в багатьох країнах Європи, в тому числі й у Німеч- чині, де проживала на той час найбільш чисельна українська громада, з метою повернути емігрантів. На початкових ета- пах репатріації американці наївно вірили у чесність запевнень совєтів і активно співпрацювали з ними, допомагаючи поверта- ти людей в СССР. Населення таборів Ді-Пі чинило опір приму- совій репатріації «на родіну». Біженці добре знали, що їх чекає в СССР тому не хотіли повертатися. Для репатріантів це значило Сибір, каторга, рабство, марево «родіни» переслідувало невід- ступно, почуття страху не покидало ні в день, ні в ночі. Під тиском гуманітарних починів у США була створена Комісія для переміщених осіб, а в 1948 р. було прийнято закон – Displaced Persons Acts − на основі якого 250000 людей отримали притулок у США. Число таборів Ді-Пі постійно зменшувалося, у 1956 – 58 вони перестали існувати. Пейзаж. Полотно, олія. 1962