ОБІЖНИК • 10/2021

26 ція роботи щодо проведення спільних з партнерами Карі- тасу по «третьому сектору» та державними структурами акцій, спрямованих на зміну негативних соціальних сте- реотипів щодо ВПО та трансляцій цінностей родини. Переважна більшість опитаних переселенців (66,5%) пов’язують своє майбутнє життя з місцями, в яких вони перебували на момент дослідження. Близько третини респондентів (32,8%) планують повернутися додому. Про наміри пере хати в іншу частину Укра ни або за кордон у західному напрямку повідомили нечисленні респон- денти (менше одного відсотка). Загальні наміри ВПОщодо повернення до населеного пункту, де вони проживали до переселення, збігаються з інформацією, отриманою в ході моніторингу ВПО. В трьох останніх раундах моні- торингу (що відбулися у вересні 2016 р., березні 2017 р. та червні 2017 р.) відповідно 33%, 39% та 44% переселен- ців повідомили про бажання повернутися додому, однак лише після завершення збройного конфлікту. Опитані переселенці з Донецько області виявили бажання повернутися додому частіше, ніж респонден- ти з Луганщини (36% та 28,8% відповідно). Кількість ВПО з Криму, охоплених дослідженням, є недостатньою для здійснення статистично значущих порівнянь. Плани рес- пондентів на майбутнє залежать також від місця, де вони отримували допомогу від Карітасу, і відповідно, від місце- вості нового проживання. Зокрема, про наміри поверну- тися додому найчастіше заявляли особи, які отримували допомогу в Запоріжжі (48,3%), найрідше ті, кого опитали у Харкові (9,5%). Відповідний показник у Краматорську (34,7%) та Одесі (35,2%) майже не відрізнявся від загаль- но ситуаці по всій вибірці. Таку диференціацію можна пояснити тим, що в містах-мільйонерах (Харкові та Оде- сі) можливості працевлаштування та соціальна захище- ність вища, ніж в Запоріжжі та Краматорську, в останньо- му соціальне оточення для переселенців з зони АТО є най- більш близьким. Зазвичай в теоретичній літературі з територіально мобільності населення наголошується на тому, що мігран- ти, у яких на батьківщині залишилися численні сімей- ні, дружні зв’язки, з більшою ймовірністю будуть у сво- х планах орієнтуватися на повернення додому. У різних кра нах світу знайдено численні емпіричні докази вище- наведено тези. Натомість проведене дослідження вия- вило, що серед ВПО, у яких частина родини і далі прожи- ває на непідконтрольних Укра ні територіях, частка тих, хто бажає повернутися додому, майже не відрізняєть- ся від загального показника для всіх опитаних і стано- вить 31,8%. Ймовірно, що після певного часу, проведено- го на порівняно безпечних територіях нового поселення, більшість ВПО бажають возз’єднатися зі сво ми родинами саме там. Очевидно, що природа виникнення та перебігу добровільних та вимушених територіальних переміщень суттєво відрізняється, і при аналізі останнього типу пере- міщень не можна сліпо копіювати наукові результати, розроблені при аналізі добровільних міграцій. Як показа- ло проведене дослідження, зі зростанням кількості членів у домогосподарствах респондентів зростає й частка осіб, які бажають залишитися проживати у місцях вселення. Серед опитаних переселенців-одинаків (тих, чиє домо- господарство складається з одніє особи), про наміри залишитися вказали 61,7%, а серед респондентів, у скла- ді домогосподарств яких налічується п’ять і більше осіб, відповідна частка становила 81,1%. Очевидно, таку ситуа- цію можна пояснити тим, що ускладнена структура домо- господарства вимагає підвищених зусиль щодо забез- печення основних потреб усіх мешканців. Ситуація ще більш ускладнюється при наявності дітей, яким необхідно забезпечити доступ до освітніх закладів, та осіб з обмеже- ними можливостями, які потребують особливого догля- ду. У таких умовах мобільність подібних домогосподарств обмежується, оскільки існує ризик неможливості задово- лення певних потреб для когось з членів сім’ на новому місці і, відповідно, погіршення умов хнього життя. Попри збереження масштабів та характеру потреб постраждалих від війни, розміри міжнародно допомо- ги щороку зменшуються. План гуманітарного реагування (ПГР), що координується OCHA, є щоразу недофінансова- ний, попри постійне зменшення загального розміру його бюджету. У 2017, 2018 розмір недофінансування складав