ОБІЖНИК • 10/2021

3 здійснюється силою і діянням Святого Духа. Так про пер- шу єрусалимську спільноту Христових учнів написано в Діяннях апостолів, що «громада вірних мала одне сер- це й одну душу, і ні один не називав сво м щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (Ді. 4, 32). Святий Григорій Богослов говорить, що іменa Осіб Пресвято Тройці є ніщо інше, як назви стосунків, у котрих Вони перебувають між собою [див. Слово 29 (3 бого- словське), 16]. Саме стосунок розкриває і об’являє осо- бу. Подібно і в контексті церковного сопричастя кожен християнин отримує своє ім’я, коли у святих та нствах Хрещення і Миропомазання входить у спільноту Церкви, в якій стає причасником Євхаристійно трапези. Лише ведена благодаттю Святого Духа людина може навчитися любити Бога та ближнього і творити єдність з тим, кого любить. Лише через таке єднання любові (vinculum caritatis), як його описує св. Августин (Tractatus in Ioannem, VI, n. 13.), особа стане здатною усвідомити власну ідентичність і належність чи причетність до певно церковно спільноти, відчувати болі й потреби ближньо- го, разом переживати Божу присутність і спільний релі- гійний досвід. Ми часто говоримо, що бути членом Східно Католиць- ко Церкви — це особливий спосіб бути християни- ном . Такий спосіб християнського благочестя Ки всько Церкви має специфічні вияви і рівні, наприклад, поміс- ність, синодальність, глобальність у єдності-сопричас- ті з Наступником апостола Петра. Папа Римський є най- вищим служителем та живим осердям єдності й сопри- частя всіє Вселенсько Церкви. Завдяки цій вселенській єдності, завдяки опіці над нашою Церквою Вселенсько- го Архиєрея наша помісна Церкви успішно розвивається у сво й глобальності. Вершиною і найглибшим виявом єдності Христово Церкви та природи є Пресвята Євхаристія. Євхаристій- ний хліб є видимим знаком і символом церковно єдності. Вже апостол Павло писав: «Тому що один хліб, —нас бага- то становить одне тіло, бо всі ми беремо участь в одно- му хлібі» (1 Кор. 10, 16–17). Подібні слова читаємо у відо- мій євхаристійній молитві одніє з найдавніших пам’яток ранньохристиянського письменства, знано під назвою «Дідахе»: «Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від кра в землі в Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа навіки» (9, 4). Сопричастя-єдність Христово Церкви, що становить саму суть, виявляється в пастирському служінні. Наше свідчення Церкві правдиве, коли пріоритетом нашого служіння є спасіння душ, тобто поєднання людини з Богом у єдності спільноти дітей Божих. Всяка дія чи вчинок чле- на Церкви, що суперечить цій меті, як-от намагання від- межуватися від спільноти, закритися на власних потребах або потребах своє парафі , єпархі чи кра ни, намаган- ня підкреслити якусь вищість одного члена над іншим, буде завжди засуджуватися як щось нецерковне, про- типриродне і несумісне із церковним буттям. На цьому наголошує апостол Павло: «Усі бо ми христилися в одно- му Дусі, щоб бути одним тілом, чи то юде , чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом. Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з бага- тьох…Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні… І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у сла- ві, радіють з ним усі члени. Ви ж — Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор. 12, 13–27). Якщо б апостол народів був сьогодні між нами, він поставив би нам ті самі запитання, але, мабуть, в інший спосіб. Кажучи про те, що коли страждає один член, то хворіє все тіло, і коли радіє один член — то з ним раді- ють усі, він, можливо, б запитав нас: «Чи може сказа- ти Едмонтонська єпархія до Донецького екзархату — ти мені не потрібний? Чи може заявити Чернівецька єпархія Куритибській митрополі — тво проблеми мене не обхо- дять? Чи може сказати Мельбурнська єпархія до Крим- ського екзархату — я тебе не знаю?» Таких запитань ми можемо поставити собі, у своєму сумлінні, багато, але на кожне з них повинна бути одна рішуча відповідь «ні»! Ми сьогодні можемо пересвідчитися, що коли Укра на спливає кров’ю, коли наші кращі сини і доньки віддають за не своє життя, коли мільйони людей змушені покинути власні домівки, коли багато укра нців караються в поло- ні та як в’язні сумління страждають у ворожих катівнях, коли є тисячі загиблих і десятки тисяч поранених, коли уражене війною майже все укра нське суспільство, — то з нами страждає наша Церква в усьому світі. Коли нашим пріоритетом є проголошення Христового Євангелія та спасіння і освячення людських душ в ім’я Божо істи- ни, коли потрібно захищати гідність людини, права укра- нського заробітчанина в будь-якій кра ні світу, — то вся наша Церква-мати, наші єпископи, духовенство та миря- ни покликані бути голосом тих, котрих його позбави- ли. Коли потрібно запевнити пастирські потреби наших вірних в Австралі чи Великій Британі , Польщі чи Кана- ді, Аргентині чи Казахстані — духовенство і монашество вирушає в апостольські подорожі проголошувати Єванге- ліє Христове аж до краю Землі. ВИМІРИ ЦЕРКОВНОГО СОПРИЧАСТЯ ПОМІСНОЇ УГКЦ Базовий і найважливіший вимір сопричастя члени нашо Церкви переживають у власній парафі . Усі якості живо парафі як спільноти спільнот допомагають кож- ній людині відчути себе любленим членом Божо роди- ни. Тут кожен вірний особисто ідентифікує себе з нашою Церквою. Важливим служителем церковного сопричастя є душпастир , який будує спільноту парафі і якому в цьо- му допомагають усі вірні. Ми добре знаємо, скільки зусиль потрібно докласти всім членам парафіяльно спільноти, щоб згуртувати громаду, і як легко це зруйнувати. Жодна парафія не може існувати як самодостатня, відокремлена у власній зоні комфорту структура. Пара- фія є базовою клітиною єпархіально спільноти, яку будує і особисто очолює місцевий єпископ. В єпархі служи- телем сопричастя-єдності є правлячий архиєрей, який своєю чергою перебуває у повній єдності з Главою влас- но помісно Церкви, із Вселенським Архиєреєм та всією колегією католицьких єпископів, котрі виконують своє апостольське служіння у всіх куточках світу. Якщо єпархія