Річард Мак-Кеон «СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА»

Cуїцидальна поведінка 8 обґрунтовані підходи до превенції суїциду (в їх числі звернення до та- ких чинників ризику в основі суїциду, як депресія або зловживання психоактивними речовинами) часто не дають відповіді на запитання: а чи успішним лікуванням цих станів ми водночас запобігаємо суїцидо- ві? На додачу, засвідчити ефективність будь-якого втручання щодо пре- венції суїциду є надзвичайно складно, оскільки широта дослідження, яке мало б продемонструвати врятовані життя, мала б бути колосаль- ною. Тому Інститут медицини (2002) рекомендував заснувати лабора- торії національного масштабу з метою залучення у дослідження достат- ньої кількості учасників, аби відстежити, чи вдається рятувати життя (Ґолдсміт і співавт., 2002). Нещодавно галузь удосконалила набуті знання, не зосереджую- чись лише на смертності внаслідок самогубств, а вивчаючи весь діапа- зон суїцидальної поведінки як вихідної змінної. Оскільки явище суїци- дальної поведінки значно поширеніше, ніж випадок смерті від самогуб- ства, дослідження, що демонструють ефективність втручань, є більш реальні до здійснення. Терапії і дослідження попереджень засвідчили зменшення суїцидальної поведінки (Аллмон, Армстронґ, Герд, Лінеган і Суарез [Allmon, Armstrong, Heard, Linehan, & Suarez], 1991; Азельтін і де Мартіно [Aseltine & DeMartino], 2004; Браун і співавт. [Brown et al.], 2005; Мей, Серна, Гарт і Де Бруйн [May, Serna, Hurt, & De Bruyn], 2005). Хоча знайдуться ті, що сперечатимуться: мовляв, люди, чию смерть спричинив суїцид, дуже відрізняються від популяції тих, хто чинить спробу суїциду, і тому знахідки досліджень щодо останніх не можна переносити на загиблих від самогубства, – нещодавні дослідження, які висвітлюють смертність та морбідність, асоційовану зі спробами само- губства (Б’ютре [Beautrais], 2004), підтримують важливість проведення досліджень, що фокусуються на цій популяції. Поступ у суміжних галузях, як-от: дослідження насилля, частково завдячує готовності розглядати насильницьку поведінку як континуум, аніж зосереджуватися лише на випадках насильницької смерті. Як на- слідок, у дослідженнях насилля виявлені знахідки, що мають суттєве клінічне значення, серед них – здатність оцінити ризик насильницької поведінки у стаціонарних відділеннях на момент госпіталізації (Мак- Ніл, Ґреґорі, Лем, Біндер і Салліван [McNiel, Gregory, Lam, Binder, & Sullivan], 2003). Ці знахідки в літературі щодо ризику насилля вселяють надію, що згодом можна буде отримати дані, які вказуватимуть на не- безпеку виникнення суїцидальної поведінки. Додаткові дослідження продемонстрували зменшення у суїци- дальному мисленні або суїцидальних намірах (Брюс і співавт. [Bruce et al.], 2004; Ґулд, Калафат, Гарріс, Мунфал і Кляйнман [Gould, Kalafat, Harris, Munfalh, & Kleinman], 2007). Хоча зменшення суїцидальних ду- мок або намірів однозначно не гарантує паралельного зниження часто-