Річард Мак-Кеон «СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА»

Опис 7 кування в умовах стаціонару є основним заходом, до якого вдаються практично всі системи охорони здоров’я, надаючи послуги особам із су- їцидальними схильностями. За останні десять років стаціонарне ліку- вання у США зазнало суттєвих змін. Скажімо, тривалість перебування у стаціонарні істотно скоротилася для усіх пацієнтів (Поттік, Мак-Аль- пін і Андельман [Pottick, McAlpine, & Andelman], 2000). Це спричинило масштабний, неконтрольований експеримент щодо того, як ми лікуємо людей, схильних до суїциду, і все ж ми мало дізналися про наслідки, які спровокували такі суттєві зміни. Крім цього, незважаючи на те, що закони про примусову госпіталізацію серед штатів Америки оперують поняттям небезпеки, дослідження гострих чинників ризику скоєння суїциду вимірюють цей ризик у місяцях, а не в годинах чи днях (Саймон [Simon], 2006). Нам також надзвичайно мало відомо про те, як успішно залучати в терапію людей, що перебувають у зоні ризику. Дослідження суїциду серед молоді в штаті Юта показало, що навіть у разі, коли 44% загиблим унаслідок суїциду молодим особам із діагнозом психіатрич- ного розладу було прописано психотропні медикаменти, результати ав- топсії засвідчили, що у жодного із загиблих не було ані терапевтичних, ані субтерапевтичних рівнів медикаментів (Москос, Олсон, Халберн, Келлер і Ґрей [Moskos, Olson, Halbern, Keller & Gray], 2005). Нам також відомо, що бракує безперервного догляду за пацієнтами після гострих епізодів, як-от: візити до відділення невідкладної допомоги і стаціонар- не лікування, попри докази того, що такі епізоди є моментами високого ризику (Епплебі і співавт. [Appleby et al.], 1999). Звіт президентської комісії нової свободи з питань психічного здоров’я «Досягнення обіцянок, трансформація системи послуг у сфе- рі психічного здоров’я в Америці» (2003) описав суїцид як «Кризу сис- теми громадського здоров’я, що не отримала уваги, на яку заслуговує». Щонайменше частково через нашу нездатність ставитися до суїциду як до кризи громадського здоров’я, доказова база не є такою надійною для більшої частини нашої роботи, якою повинна була б бути. Інститут медицини (ІМ [IOM]) у своєму звіті за 2002 рік «Зменшення суїциду: національний обов’язок» провів огляд стану нашого наукового розу- міння причин і запобігання суїциду та наголосив як на наших чима- лих знаннях, так і на прогалинах, які треба заповнити. «Незважаючи на екстенсивні відомості, отримані з досліджень стосовно (суїцидального) ризику і захисних чинників, ми все ще далеко не в змозі інтегрувати ці чинники для розуміння їхньої сукупної ролі у пробудженні суїци- дальної поведінки, чи то пак запобіганні суїциду» (Ґолдсміт, Пеллмар, Кляйнман і Банні [Goldsmith, Pellmar, Kleinman, & Bunney], 2002, с. 3). Фрагментарність даних також зумовлена систематичним ви- ключенням суїцидальних пацієнтів із рандомізованих контрольова- них досліджень психотерапій та медикаментів. Тому концептуально