ОБІЖНИК • 10/2021

24 районах, які межують з територією Києва, та відповідних містах обласного значення. Наразі важко оцінити дійсну кількість ВПО. Як свідчать результати фокус-групових дис- кусій з ВПО та ключовими інформантами, здійснені в рам- ках моніторингу ВПО, особи, які не потребують допомоги з боку держави, зазвичай не реєструються в органах соці- ального захисту. Орієнтовно кількість ВПО може бути оці- нена у 2,5–4,5% від загально чисельності населення кра- ни, тобто контингент ВПО чисельно порівняний з контин- гентом зовнішніх трудових мігрантів. Згідно з даними моніторингу ВПО, контингент пере- селенців в цілому стабілізувався. Опитані ВПО зазвичай проживають на новому місці протягом тривалого часу: 79% опитаних у червні 2017 р. ВПО мешкають у ниніш- ньому місці протягом більш ніж 18 місяців (зокрема 66%—протягом більш ніж 24 місяців). Нові переміщення є невеликими за масштабами, переважно вони пов’язані з процесом пошуку прийнятного житла. Зазвичай, знай- шовши житло, у якому ВПО проживають місяць і більше, вони припиняють подальші міграці . Водночас, як свід- чать результати моніторингу ВПО, серед частини пересе- ленців посилюється розчарування у можливостях закрі- плення на новому місці проживання та у здатності держа- ви і суспільства щодо х підтримки, і вони повертаються на непідконтрольну територію. Домінуючою причиною повернення до місця проживання до переселення є наяв- ність власності, передусім житла, і відсутність необхідно- сті платити орендну плату за проживання. Карітас Укра ни спільно із Інститутом демографі та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН Укра ни про- вели аналіз реєстраційних анкет бенефіціарів допомоги Карітасу. Дослідження виявило, що найпоширенішими основними потребами, для вирішення яких переселен- ці зверталися до осередків «Карітас», були оплата житла (41,3%) та оплата харчування (41,5%). Це вказує на над- звичайно низький рівень життя ВПО, охоплених дослі- дженням, при якому наявних у них ресурсів не виста- чає навіть на задоволення базових потреб у харчуванні. Кожен восьмий опитаний (12,6%) потребував допомоги у лікуванні для себе або членів домогосподарства. Серед інших потреб респонденти часто вказували на відсутність зимових речей, засобів особисто гігієни, необхідність вирішення питань освіти, поновлення документів, потре- бу в психологічному супроводі. Стан здоров’я опитаних ВПО та членів хніх родин є серйозним викликом як для самих респондентів, так і для національно системи охорони здоров’я. 42,7% пересе- ленців, охоплених дослідженням, зазначили наявність проблем зі здоров’ям у себе чи членів родини. Всі вказані респондентами хвороби можна умовно розділити на три великі групи за критерієм тривалості лікування і необхід- них для цього коштів: 1) середні та важкі, які потребують довготривалого або постійного лікування (епілепсія, цукровий діабет, брон- хіальна астма, ВІЛ, гіпертонія, онкологічні захворювання тощо); 2) середні та важкі, які потребують одноразового медичного втручання (різного роду операці ); 3) порівняно легкі, які при вчасному та якісному ліку- ванні найімовірніше закінчаться одужанням (простуд- ні захворювання, алергі , затримка розвитку мовлення у дітей тощо). Важливим показником при оцінюванні рівня здо- ров’я населення кра ни виступає частка осіб з інвалідні- стю. В аналізованому дослідженні 5,4% опитаних зазна- чили про наявність у них або у членів хніх домогоспо- дарства відповідного статусу. Вищенаведена цифра є меншою за аналогічний показник, виявлений у ході наці- онального моніторингу ситуаці з ВПО (8%). Однак аналіз захворюваності отримувачів допомоги від Карітасу Укра- ни та членів хніх сімей дає підстави стверджувати, що у межах цього дослідження частоту інвалідизаці респон- дентів та членів хніх домогосподарств було оцінено недо- статньо надійно, а реальний відсоток домогосподарств, у складі яких є особи з інвалідністю, є вищим. Річ у тім, що в анкеті аналізованого дослідження відсутнє пряме запи- тання про наявність у домогосподарстві осіб з інвалідні- стю, натомість збиралася інформація про захворюваність. У рамках цього блоку запитальника частина респондентів вважали за необхідне заявити про наявність осіб з відпо- відним статусом, інші — повідомляли лише про назву чи характер захворювання. При аналізі вербальних відпові- дей респондентів трапляються описи хворіб, які з вели- кою імовірністю супроводжуються набуттям статусу інва- лідності (наприклад, паралізований батько тощо), однак