Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

163 Свобода творчості і примари минулого Невідомий нам поп-артівський “культ предмета” проходить у західному світі певні стадії розвитку. На початку ХХ століття скандально знаменитий М. Дю- шан стверджував, що кожен предмет щось означає і його прихований зміст може ви- користати художник. Неповторний у спо- собі мистецького виразу Е. Ворхол (який, до речі, як і багато представників авангарду, був слов’янином, що мав українське корін- ня) показує в середині 1960-х як сучасна реклама у вітринах магазинів здатна “міфо- логізувати” предмети, перетворювати їх у своєрідні символи наших прагнень. Неза- баром Й. Бойс робить наступний крок, де- монструючи своєю творчістю нерозривну єдність одухотвореного людиною інтимного світу пред- метів і самого людського життя 9 . Розвиток цих міркувань знаходимо у каталозі виставки “Metropolis”, яка відбулася в Берліні, у 1991 році: “Три художники найкраще окреслю- ють ситуації і можливості сьогоднішнього мистецтва. Двоє батьків сучасного мистецтва – один європеєць, другий американець – це Йозеф Бойс і Енді Ворхол, найвищі ка- плани сучасної мистецької практики. Однак дідусем є Мі- шель Дюшан, європеєць, який знайшов свій дім в Америці. Його творчість є вихідним пунктом для більшості поважно- го американського мистецтва цього століття” (переклад з польської – О.Г.) 10 . Ідеї поп-арту швидко поширилися в Європі. Анало- гом американського поп-арту в Німеччині 1960- х рр. стає капіталістичний реалізм. Тут же формується мистецький рух “Fluxus”, основоположник якого Й. Мачунас висунув лозунг “мистецтво – гра”. Ігрові тенденції згодом проявля- ються у популярності гіперреалізму – своєрідної імітації в жипописі кольорової фотографії. 1970-ті роки дають поча- ток новим течіям, які поєднують образотворче мистецтво з театральним дійством – хеппенінгу і перформенсу. Таким способом руйну- ються всі дотихчасові межі мистецтва. Разом з тим, нові явища дуже рідко бува- ють довготривалими і не можуть існувати у чистому вигляді. Безмежний плю- ралізм епохи постмодернізму демонструє відсутність стабільних точок опори. На сході Європи “переможну ходу” поп-арту стримує дещо “модерні- зована”, однак все ще міцна “залізна завіса”. У колишньому СРСР яскраві його прояви спостерігаємо хіба що у вигляді так званого “соц-арту”. Його засновни- ками у Москві в 1970-х рр. прийнято вважати Віталія Комара та Олександра Меламіда. У своїх нестримно-епатажних, екстремальних “творчих” задумах вони “прагнули... урівняти Мовзолей на Червоній площі з купою лайна” 11 . Най- відомішою постаттю “соц-арту”, яка набула світової слави та особливої попу- 9 Dziamski G. Lata dziewięćdziesiąte. – Poznaс: Galeria Miejska Arsenaі, 2000. – С. 111. 10 Там само. – С. 104. 11 Сидоренко В. Візуальне мистецтво: від авангардних зрушень до новітніх спрямувань. – К.: Інсти- тут проблем сучасного мистецтва, 2008. – С. 127.. М. Кривенко Піанісімо, п., о., дерево, 2001 І. Цюпка З циклу “Ренген”, авторська фотографія, 2001