Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

32 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях Цікавим є “хитромудре” оправдання процесу перейменування нав­ чальної установи, подане в згаданій шести томній “Історії українського мистецтва”. Воно цілковито завуальовує основну причину – неможливість декларування в її назві не лише належності до України, але й будь-якої кон­ куренції в умовах централізованої системи з Ленінградською (колишньою Петербурзькою) академією мистецтв 8 . За радянських часів Академія пережила декілька реорганізацій. У 1922 році її перетворено в Інститут пластичних мистецтв, а після об’єднання його з Київським архітектурним інститутом, у 1924 р., він отримує назву Київський художній інститут (КХІ) 9 . Його першим ректором стає І. Врона. Незважаючи на згадані метаморфози, в період “українізації” 1920-х роках навчальна установа не втрачає свого виняткового значення: “Інститут уславився навіть у Європі як український Баухауз – центр практики і теорії нового мистецтва. Професори Київського худінституту розробляли систему кольоропису – Богомазов у серії картин “Пилярі”, Пальмов у творах, які назвав “кольоровим дійством” 10 . Цілком очевидно, що подібна мистецька школа не могла вільно функціонувати у тоталітарному суспільстві. Її чекала примусова деструкція, що розпочалася відразу ж після падіння УНР та приходу до Києва радянської влади і продовжувалася в сталінські часи (процеси “українізації” лише частково стримали її). Багатьох визначних представників Академії (викладачів та учнів) спіткала трагічна доля. Не оминула вона й таких видатних, знакових для української культури особистостей, як Михайло Бойчук, Олександр Мурашко і Григорій Нарбут. Зокрема, О. Мурашка, одного з ініціаторів і провідних професорів Української академії мистецтв, вбили невдовзі після повернення до Києва “червоних” і задовго до офіційного запровадження соцреалізму – 14 червня 1919 року: “...Мурашко був затриманий людьми в шинелях, які вимагали у нього документів. Його звинуватили у порушенні правил режиму – ходіння в нічний час... Ні посилання на близькість до дому, ні умовляння не були взяті до уваги. Мурашка повели нібито для з’ясування особи на Поділ, але постріл пролунав зовсім з іншого боку, по дорозі на Сирець, де вранці, біля Дорогожицьких ярів було знайдено художника з простреленою головою. Для чого і ким було скоєне це страшне вбивство, так і залишилося нез’ясованим” 11 . Так само нез’ясованими до кінця були обставини передчасної смерті Г. Нарбута (1920). Прямих доказів ніколи не існувало, але підозри навмисного отруєння художника побутували в культурно-мистецьких колах 12 . Адже він був автором державних паперів УНР, банкнотів, поштових марок, печаток, грамот, численних екслібрисів і заставок до книг, творцем неповторного у своєму виразі національного графічного стилю, який спричинив значний вплив на розвиток українського мистецтва ХХ століття. Вершиною жорстокого циніз­ му стало методичне нищення школи М. Бойчука, репресії 1930-х років, наступ­ ні розстріли вчителя і кращих його учнів. 8 Історія українського мистецтва: У 6-и т./ АН УРСР. Голов. ред. української радянської енциклопе- дії. - К., 1967. – Т. 5: Радянське мистецтво 1917-1941 років. – С. 12. 9 Кравченко Я.О. Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час. – К.: Оранта, 2005. – С. 21-23.. 10 Горбачов Д. Український авангард // Мистецтво України ХХ століття. – К.: Асоціація галерей України, 1998. – С. 23. 11 Членова Л. Г. Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості: Літературно-мистецьке видання. – К.: Артанія Нова, 2005. – С. 237. 12 Блакитний Є. Федір Григорович Кричевський // Нотатки з мистецтва. – 1979. – № 19 (жовтень). – С. 15-16; Павловський В. Українська державна академія мистецтв: до 50-ліття створення // Нотатки з мистецтва. – 1968. – № 7 (травень). – С. 52.