Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

45 Мистецтво першої третини ХХ століття Незважаючи на короткий період державної незалежності, завдяки впровадженню політики “українізації”, у 1920-х роках мистецьке середовище було багатоманітним і різновекторним. Про це свідчить велика кількість мистецьких угрупувань, які створювалися на основі власних ідейно-творчих засад. Серед них у Східній Україні виділяється, насамперед, АРМУ (Асоціація революційних митців України, 1925-1932 роки). Об’єднання вирізнялося численністю, широким розмахом діяльності, мало свої філії в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську й багатьох інших містах. По суті, воно набуло рис всеукраїнської мистецької спілки, охоплювало значний діапазон творчих уподобань і мистецьких течій, будувалося “не на принципах направленства, а як федеративне об’єднання митців різних формальних течій і груп” 13 . В ньому гуртувалися художники різних інтересів – М. Бойчук і його послідовники – В. Седляр, І. Падалка, О. Павленко, С. Налепинська-Бойчук, М. Рокицький, О. Мазін, К. Гвоздик, Є. Хвостенко, а також яскраві особистості, які орієнтувалися на мистецтво авангарду – А. Таран, О. Богомазов, В. Єрмилов, В. Пальмов. Членами АРМУ були також М. Бурачек, В. Маллер, О. Хвостенко- Хвостов, Б. Кратко, В. Касіян і багато інших. До складу угруповання належали відомі архітектори – П. Альошин, В. Риков, В. Троценко, В. Заболотний, М. Гречина. АРМУ відстоювала характерні на загал для мистецтва початку ХХ ст. цінності й тенденції – органічне вростання мистецтва у побут, цілковиту рівноправність “виробничого” мистецтва (аналогічного до декоративно- ужиткового, а згодом дизайну) з образотворчим, станковим; виняткове значення монументального малярства; заперечення станковізму як від­ жилого, реакційного явища. Члени угруповання засуджували змертвілий, натуралістичний, статично-побутовий реалізм ХІХ ст., проголошували боротьбу “за якість і рівень української культури, за вихід українського радянського мистецтва з дореволюційного провінціоналізму”. Для реального розуміння тодішньої ситуації дуже важливим є факт рішучого відмежовування АРМУ від творчості так званих “передвижників” (яких згодом було названо попередниками соцреалізму). Крім того, члени угрупування чинили відвертий спротив проти ретроградного проімперського впливу російської АХРР (Асоціації художників революційної Росії) і, насамперед, її місцевого сателіта – АХЧУ (Асоціації художників червоної України). На протидію проросійським мистецьким організаціям, був ске­ рований один із найважливіших пунктів програми АРМУ, який декларував: “шукання форми, що відповідала б національним особливостям робітничо- селянських мас України”. Один із найголовніших проявів прагнення до національної своєрідності і самобутності українського мистецтва представляли в АРМУ творчі ідеї майстерні М. Бойчука, що відкидала принципи реалістично-натуралістичного відтворення натури, опиралася на традиції візантійського та італійського проторенесансного мистецтва, які органічно близькі українському іконопису 14 . У 1927 р. частини членів АРМУ створили нове угруповання – ОСМУ (Об’єднання сучасних митців України). Не погоджуючись у багатьох питаннях з бойчукістами, які зайняли в АРМУ відверто домінантні позиції, вони 13 Історія українського мистецтва: у 6-ти т./ АН УРСР: Головна редакція української радянської енциклопедії. – К., 1967. – Т. 5: Радянське мистецтво 1917-1941 років. – С. 17. 14 Там само. – С. 17-18.