Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

46 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях проголосили прагнення виявити “новий ритм революційної доби” на основі сучасної мистецької культури, новітніх авангардних пошуків. Автори вступної статті до 5-го тому радянської “Історії мистецтва України”, оцінили таке їхнє бажання з радянських ідеологічних позицій, назвавши його сформованим на основі “західноєвропейського буржуазного мистецтва”. Незважаючи на незгоду ОСМУ з лінією бойчукістів, прикметним є зроблений цими авторами загальний висновок, в якому стверджується, що “ОСМУ, як і АРМУ, принижувало творчість художників, вірних реалістичним, демократичним традиціям минулого, характеризуючи її як пасивне натуралістичне відбиття побуту та етнографічнихособливостейукраїнськогонароду, дуже властивенатуралістам усіх відтінків, що інтерпретують здебільшого спадщину передвижництва” 15 . Серед інших мистецьких угруповань варто згадати Товариство художників імені К. Констанді, засноване 1922 році в Одесі на основі Товариства південнно-російських художників. Причини його ліквідації у 1929 р. офіційно пояснювали тим, що для “більшості “констандівців” процес пізнання і відтворення нової, радянської дійсності був дуже складний і відбувався повільно” 16 . У підсумку, для правильного розуміння культурно-мистецької ситуації 1920-1930-х років надзвичайно важливим є усвідомлення реальних причин скритого за радянських часів явища – поступової передислокації основних українських мистецьких сил зі східних теренів на західні, а згодом – за кордон. Проголошений більшовиками процес “українізації” завершувався швидко і трагічно. Він виявив найкращих представників української інтелігенції, що надалі підлягали знищенню – фізичному чи морально-психологічному. У 1925 році була прийнята резолюція ЦК РКП(б) “Про політику партії в галузі художньої літератури”, значення якої поширювалося на всі види мистецтва. Наступнимкрокомстала ліквідація в СхіднійУкраїні всіхмистецьких об’єднань (1932) і підготовка достворення єдиної Радянської спілкихудожників. Вцейчас чимало відомих творчих особистостей воліє виїхати за межі СРСР, насамперед, в Західну Україну. Такийпроцесміграції виглядає цілкомприродним і допевної міри перманентним, адже деякі діячі культури, ті, хто від самого початку не повірив в ілюзії “українізації” прибули сюди значно раніше. Зокрема, у першій половині 1920-х років у Львові появилися художники М. Бутович, П. Ковжун, В. Крижанівський, Р. Лісовський, П. Холодний, архітектор і мистецтвознавець В. Січинський і багато інших. У зв’язку з названими міграційними процесами, загальна ситуація в Західній Україні у 1930-х роках формується дуже специфічно і має велике загальноукраїнське значення. У час, коли на заході швидкими темпами прогресує криза мистецьких течій авангарду і загрозливо розростається нацизм, а на сході проголошено “новітній” творчий метод і розкручено кривавий “маховик” сталінського тоталітаризму, місцеві українські художники виконують архіважливе для національної культури завдання – прагнуть віднайти свій шлях, зберегти власну самобутність у бурхливих ритмах ХХ століття: “Проблема “національного мистецтва новітньогго гатунку” стала в 1930-х роках настільки актуальною, що заполонила шпальти майже всіх мистецьких часописів, що видавались тоді у Львові українською мовою. Кожен український осередок тимчасової мистецької еміграції, повернувшись 15 Історія українського мистецтва: у 6-и т. / АН УРСР: Головна редакція української радянської енциклопедії. – К., 1967. – Т. 5: Радянське мистецтво 1917-1941 років. – С. 16. 16 Там само. – С. 18.