Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

47 Мистецтво першої третини ХХ століття в Україну, пропонував своє вирішення цієї проблеми, виходячи з надбаного мистецького досвіду за кордоном” 17 . У міжвоєнний період у За­ хідній Україні і, насамперед, у Львові відбувається унікальне явище – єднан­ ня навколо національних ідей чис­ ленних українських художників не лише Галичини і Східної України, але й усього світу. Результатом цього процесу стало творення організацій, роль яких в українському мистецтві ХХ століття важко переоцінити: ГДУМу (Гуртка дія­ чів українського мистецтва, 1922-1931 роки), АНУМу (Асоціації незалежних українських митців, 1931-1939 роки) та СПУОМ (Спілки праці українських образотворчих митців, 1941-1944 роки). Варто зауважити, що умови, в яких перебували художники в Західній Україні, аж ніяк не можна назвати легкими. Та все ж, авторитаризм польської влади і радянський тоталітаризм істотно відрізнялися між собою. Яскравими прикладами тому є те, що в столиці Польщі тривалий час існував Український науковий інститут, а в Краківському університеті викладав професор української мови і літератури Богдан Лепкий. Показовим є те, що 1932 року в Національному музеї Львова, у складі Виставки сучасної української графіки, було показано експозицію “Нарбут і експедиція заготовки державних паперів України”. У 1935 році тут відбулася широкомасштабна “Ретроспективна вис­ тавка українського мистецтва за останні ХХХ літ”. У 1934 році в Народному Домі було організовано “Перший український дитячий ярмарок”, а в 1936 – “Виставку виробів українського промислу”. Самі поляки змушені були визнати активність українського мистецтва в Західній Україні: “Українське життя Львова 30-х рр. – дуже цікаве явище, що допомагалоформувати духове обличчя цьогоміста та, сказати б, відвойовувало його. Польські мистці, які дотепер надавали характер мистецтву Львова – в їх руках була міська галерея, їх Союз мистців-плястиків мав гарні виставові залі до диспозиції – були справді вражені відношенням українського громадянства до справ мистецтва. Тоді, як на відкриття польських вистав приходило 50-100 осіб, українські вистави стягали в перший день до пів тисячі відвідувачів і були справжніми культурними подіями міста” 18 . Емігранти зі Східної України адаптувалися у місцеве культурно- мистецьке середовище по-різному. Однак, навіть ті, хто не затримувався тут надовго, мализначнийвпливна творчийпроцес і згодом, якмогли, сприялиз-за кордону ініціативам місцевих мистецьких об’єднань. Інші залишалася тут на якийсь час, активно працювали, вступаючи у творчі угруповання, і мандрували далі в Європу або за океан. Значна частина осідала і вершила вагомий внесок у формування багатого і безконечно розмаїтого українського мистецтва. 17 Мисюга Б. Олександр Архипенко і проблема національного мистецтва в Галичині у 1930-і роки // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний худож- ній музей України, 2001. – С. 40. 18 Гординський С. Камені і люди // Львів: літературно-мистецький збірник під редакцією Б. Рома- ненчука. – Філядельфія: Видав. “Київ”, 1954. – С. 141. Г. Нарбут Грошові знаки Української Народної Республіки, 1917