Орест Голубець • Українське мистецво XX століття
П Е Р Е ДМО В А У чому полягає особливість українського мистецького шляху у ХХ ст. та чи існує взагалі потреба його виокремлення? Під час численних зустрічей з іноземними колегами, художниками й мистецтвознавцями на міжнародних виставках, симпозіумах і конференціях я неодноразово стикався з повним нерозумінням нашої мистецької ситуації, зі завуальованими чи відвертими звинуваченнями нас в анахронізмі та відсталості. Обурення й розчарування поступово змінювало бажання виявити причини цього явища. Вагомим поштовхом до дії став перегляд виставки світового авангардного мистецтва “Документа” у Касселі (1991 рік). Досі пам’ятаю стан розгубленості і безпомічності, нездатності віднайти ключі до повноцінного сприйняття будь-якого з представлених на величезних площах творів, у тому числі й персональної виставки знаменитого, як я згодом довідався, Йозефа Бойса. Відчувалася присутність невидимого бар’єру: по одній стороні випускник радянського мистецького ВНЗ, із захищеною у Москві кандидатською дисертацією, по іншій – звичайні люди, шанувальники сучасного мистецтва, нерідко подружні пари статечного віку. Вони жваво обговорювали мистецькі твори, які для мене ніби абсолютно нічого не означали. Відчуття було таке, наче я потрапив на іншу планету... Поступово ситуація змінювалася, й лише тепер, з певної віддалі часу, можемо стверджувати існування певних підстав для серйозної, фахової розмови, для ´рунтовних, об’єктивних досліджень і перших спроб написання історії українського мистецтва ХХ століття. Зважаючи на виняткову складність, цю історію не вдасться викласти, як зазвичай це робиться, у послідовному переліку фактів. Вона повинна безпосередньо торкатися актуальних питань мистецької теорії. Попри всі теперішні проблеми, одну з найважчих у ХХ ст. творитимуть наявні у нас ідеологічно-часові конфлікти, яким немає аналогів у світі. Адже в Європі докорінні переміни, пов’язані з відвертимконфліктомпоколінь, появою модерного мислення і запереченням змертвілих засад класицизму, відбулися ще у другій половині ХІХ століття. Небачені досі творчі підходи декларувала молода генерація імпресіоністів. Їхні живописні полотна, експоновані в Парижі у салонах “незалежних”, руйнували застарілі засади академічної школи, позначаючи початок нової мистецької епохи. Наступні етапи модернізації творчого мислення невпинно наростали й досягли свого апогею в численних течіях авангарду. На периферійно віддалених від європейської мистецької столиці українських територіях, розділених між двома імперіями, революційний дух імпресіонізму не знайшов помітного відображення. Його часткові впливи вповні проявилися лише на зламі століть, змішуючись водночас з ознаками постімпресіонізму, символізму і модерну. Поява авангарду не спровокувала принципового конфлікту поколінь у мистецькому середовищі: на західних землях вона пройшла майже непоміченою, а на східних – співпала з часом революцій і воєн. У західному світі, незважаючи на всю екстравагантність і відверту провокативність новітніх течій авангарду та постмодернізму, помітних ідеологічно-часових конфліктів, супроводжуваних зіткненнями інтересів
RkJQdWJsaXNoZXIy Mzk4Mg==