Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

63 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм Розділ 2 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм 2.1. Мистецтво і тоталітаризм Для об’єктивного аналізу понад півстолітнього періоду панування у нашому мистецтві “творчого методу”, званого соціалістичним реалізмом, найважливішим є розуміння двох моментів – прямої залежності цього явища від тоталітарного режиму і його відвертого часового анахронізму. Стосовно першого зазначимо, що сьогодні натрапляємо на спроби “пом’якшення” ра­ дянської ідеології у сфері культури і мистецтва, надання їй певних ознак “ци­ вілізованості”. Деякі російські дослідники пробують, навіть, прирівнювати соцреалізм, за його природою і значущістю, до авангарду 1 . Для пошуку ана­ логій найчастіше використовуються приклади провокативної диктаторської поведінки декого з представників авангардного мистецтва. У зв’язку з цим, констатуємо, насамперед, незаперечний факт – аван­ гардні течії першої чверті ХХ ст. ´рунтувалися на повній свободі, динамічних, стихійних виявах суспільного протесту і цим принципово відрізнялися від соцреалізму, що був втіленням глобальної державної політики, виразом неволі, тотального примусу, середовища, в котрому непокора і демонстративний вияв власних переконань творця несли безпосередню небезпеку його життю. Доцільно також прийняти дефініцію у питанні, яке нерідко провокує дискусію у колах істориків і теоретиків мистецтва: який термінологічний під­ хід для окреслення соцреалізму буде правильнішим – “мистецтво тоталітариз­ му” чи “тоталітарне мистецтво”? Цілком очевидно, що другий варіант повніше висвітлює природу радянського “творчого методу” (чи подібних до нього явищ). Адже йдеться тут не про якусь пропозицію нової мистецької теорії (у вигляді, наприклад, “мистецтва тоталітаризму”), яка перемагає завдяки своїй новизні або привабливості, а про тотальне, насильне заперечення всіх мистецьких течій, про випадки фізичного нищення не лише мистецьких творів, але й їх авторів. Варто, проте зазначити, що на ранньому етапі агресивно-диктаторська природа соцреалізму не була настільки очевидною. Існували немовби дві сторони його сприйняття. Якщо всередині СРСР прихід соцреалізму супроводжувався відвертим насильством, то ззовні він міг видаватися вповні закономірним явищем. Творці нового “творчого методу” вміло використали обставини того часу. Популярність неореалістичних тенденцій на початку 1930-х років оправдувала природна реакція на значну дестабілізацію естетичних орієнтирів та очевидну кризу авангардних течій: “Сам гострий поворот у мистецтві України до так зв. соціялістичного реалізму не був би шкідливий, бо, врешті, до реалізму поволі поверталося і мистецтво Західної Європи...”. Головна проблема крилася у цілях цього “повороту”, які були цілком конкретними – “....висунувши на перший план у мистецтві тематику, совєтська влада в Україні змогла краще прибрати до своїх рук українських майстрів та краще їх контролювати” 2 . 1 Гройс Б. Соцреализм – авангард по-сталински // Декоративное искусство СССР. – 1990. – № 5. – С. 18. 2 За матеріалами “Каталогу-альманаху ІІІ-ої виставки Спілки Праці Українських Образотворчих Митців” (Львів, 1942).

RkJQdWJsaXNoZXIy Mzk4Mg==