Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

76 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях соцреалізм мав фіксувати немовби його найвищий етап розвитку. Парадокс, однак, полягає в тому, що офіційно задекларований на початку 1930-х років “творчий метод” не був породжений логічним процесом еволюції естетичної думки. Його автори не вступали у відкриту полеміку зі своїми попередниками, а використовували анархістський принцип ігнорування історичних реалій: “Виховання людини у “зруйнованому до основ світі”, за ворожого ставлення до переважної більшості культурних традицій, налагоджувалося на основі істин, які легко сприймалися, тому їх подача була підкреслено простою. Створював­ ся духовний світ настороженої, настроєної на “класову боротьбу, яка постійно загострюється”, людини без історичного минулого” (переклад з російської – О. Г.) 6 . Хоч соцреалізм безпосередньо ув’язували з пріоритетами діалектич­ ного матеріалізму, проголошуване “реалістичне відображення дійсності” насправді ніколи таким не було. “Дзеркало” Леонардо да Вінчі підмінювали “ідеологічноюпризмою”, яка передбачала сприйняття лише того, що потрібне, і в такий спосіб, як того вимагалося: “Достатньо переглянути рекомендований комітетом у справах мистецтв “темник”, щоби стала зрозумілою вузенька дірочка, крізьякухудожникупропонувалосядивитисянасвіт, невідволікаючись у бік” (переклад з російської – О. Г.) 7 . Саме в цьому випадку спостерігаємо відверті аналогії з платонівською моделлю “ідеальної держави”, де художник позбавлений можливості “віддзеркалювати за власним вибором”, має досягати своєрідної форми “реалізму на замовлення”. По суті стикаємося з тенденцією, протилежною до класичного реалістичного мистецтва, з проявом дуалізму – намаганням втілити штучно створені ідеї в реальні форми, здатні породжувати ілюзії в широких масах народу: “Вихідним пунктом тоталітарної естетики є реалізм літератури і мистецтва ХІХ століття, у якого, головним чином, і були запозичені стилеві прийоми. Проте надреалізм (у цьому випадку автор має на увазі реалізм, поставлений на службу тоталітарних режимів – О. Г.) не стремить до аналітичної картини дійсності, а лише користується реалістичною драперією для своїх цілей. Йому не потрібен реалізм описового, “натуралістичного” складу, а реалізм “вищого”, ідеального типу. Фактично ми маємо справу не з реалізмом, а з міфологією, вбраною в реалістичні шати. Говорячи мовою тоталітарних культур, саме життя, сама епоха є тим ідеалом, який визначає форми відображення дійсності” (переклад з російської – О. Г.) 8 . За хитромудрими маніпуляціями радянські теоретики вміло замасковувати той факт, що насправді в тоталітарному суспільстві “...чистий, традиційний реалізм викликав підозру влад” (переклад з російської – О. Г.) 9 . Ідеологи тоталітарних режимів вдаються до характерних позачасових маніпуляцій, заперечуючи, наприклад, досвід періодів ренесансу і класи­ цизму. Такі часові “зсуви” яскраво відображає текст згаданого вище каталогу, виданого в Берліні з нагоди організації виставки “дегенеративного мистецт­ ва”. Ідеалізуючи мистецькі форми нацизму, автори каталогу стверджують, що “...ніколи ще людство не було настільки близьке до Античності, як сьогодні, за зовнішньою схожістю чи спорідненістю відчуттів...” (переклад з російської – О. Г.) 10 . 6 Степанян Н. С. Искусство России ХХ века. Взгляд из 90-х. – М.: ЕКСМО-Пресс, 1999. – С. 141. 7 Манин В. С. Искусство в резервации (Художественная жизнь России 1917 – 1941 гг.). – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 166. 8 Гюнтер Х. Тоталитарное государство как синтез искусств // Соцреалистический канон. Сб. статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. – Санкт-Петербург.: Академический проект, 2000. – С. 10. 9 Манин В. С. Искусство в резервации (Художественная жизнь России 1917 – 1941 гг.). – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 253. 10 Серс Ф. Тоталитаризм и авангард. В преддверии запредельного, - М.: Прогресс- Традиция, 2004. – С. 28.