Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

75 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм ідеологія виганяє смерть з повсякденного вжитку, намагається замінити її ідеямивічногобезсмертя героя, вічногожиття вождя, вічної молодості країни...” (переклад з російської – О. Г.) 3 . Насильницький спосіб встановленнямистецькихпріоритетів у новітніх тоталітарних суспільствах ХХ ст. не ніс, у принципі, нічого нового. Диктаторів, які очолювали імперії різного гатунку, завжди приваблювали характерні художні форми: “...Імперське мистецтво провокує чітку субординацію видів і жанрів “за важливістю”, вимагає збільшення форматів, пропонує орієнтир на класику (у прочитанні “Древній Рим-Ренесанс-Ампір)” (переклад з російської – О. Г.) 4 . Максимально наближені до натури, класичні образи, створені на основі міметичного сприйняття світу, не вимагають особливої інтелектуальної адаптації, легко піддаються потрібному рівню “ідеологізації” і “міфологізації”, завжди слугують доступним і переконливим аргументом для широких мас народу. Тоталітарні режими ХХ ст. формують дивну суміш основоположних естетичних понять. Згадаймо, що полеміка навколо естетичних завдань мистецтва на загал зводиться до двох протилежних понять, які окреслилище в давні часи Арістотель і Платон, – “мімесіс” і “поесіс”. У першому випадку виразно домінує відома теорія віддзеркалення дійсності. Характерним “постулатом” цього напряму можна вважати настанову часів ренесансу, проголошену знаменитим Леонардо да Вінчі, – взяти художнику за зразок дзеркало. Створена на цьому ´рунті естетична концепція окреслює певну лінію розвитку мистецтва, яке у другій половині ХІХ ст. було назване реалістичним. Платонівський “поесіс” не передбачав достовірного пізнання, а тим паче, віддзеркалення реальних образів навколишнього світу, насамперед, – їх чуттєве сприйняття. Плід людської праці, в тому числі і твір мистецтва, міг бути лише більш-менш вдалою імітацією первинного ідеалу космічної краси. Звідси походять відмінні критерії означення майстерності художника, пов’язані швидше не з “матеріалізованою”, а з духовною досконалістю. Характерними прикладами втілення “поесісу” можна вважати мистецтво середньовіччя чи авангарду. З платонівського погляду, цілком оправданими видаються паралелі між “біблійною Мойсеєвою забороною зображальності” і переходом Василя Кандинського “від зображення зовнішнього до глибинної суті життя – до духовності” 5 . Зауважимо також, що в описаній Платоном, так званій, “ідеальній державі” мистецтву приписували конкретну соціальну функцію – відстоюван­ ня державницьких інтересів. Тому митці, які не бажали прославляти визнаних “вождів”, не сприяли силі духу рядових членів суспільства, заслуговували на засудження і вигнання. У наступні століття філософська думка так чи інакше оберталася навко­ ло двох згаданих, виразно поляризованих понять естетики – матеріалістич­ ної та ідеалістичної. І лише в період зародження новітніх форм тоталітарного мистецтвабулазробленахимернаспробаїхоб’єднання.Керуючисьофіційними тлумаченнями, можемо констатувати, що тоталітарне мистецтво проявляє виразну схильність до “мімесісу”. За твердженнями радянських “теоретиків”, 3 Орлов С. Cергей Меркуров. От камерного памятника к гипермонументу // Пути и перепутья: Материалы и исследования по отечественному искусству ХХ века. – М., 2001. – С. 197. 4 Степанян Н. Заметки об изучении “соцреализма”в конце ХХ века // Пути и перепутья: Материалы и исследования по отечественному искусству ХХ века. – М., 2001. – С. 247. 5 Петрова О. Соцреалізм у типологічній системі стилів. Зміна парадигми чи заміщення понять // Соціалістичний реалізм і українська культура: Матеріали наук. конференції. – К.: Національний художній музей України, 1999. – С. 52.