Орест Голубець • Українське мистецво XX століття
74 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях 2.2. Часовий катаклізм Окресливши природу мистецтва соцреалізму як невід’ємної складо вої тоталітарного режиму і відвертого антипода авангардного мистецтва, звернемося тепер до виявлення його анахронізму. Загальновідомо, що соц реалізм ´рунтувався на традиціях класичного мистецтва, претендуючи при цьому на “вищу стадію” його розвитку. Вцьому сенсі виникає очевидна потреба короткого історичного екскурсу. До античності людство зверталося в епоху ренесансу і класицизму. Разом з тим, природа цих явищ була різною. У часи відродження виразно домінували ідеї гуманізму, демократичного суспільства, де кожен, незалежно від отриманого при народженні соціального статусу, міг розвинути свої здібності. Зберігаючи віру у Всевишнього, епоха ренесансу визнавала людину найдосконалішим творінням. Лише від неї залежала реалізація закладених природою талантів і вмінь. Мистецтво відродження стало одним із засобів наукового пізнання світу, прагнуло тілесної і духовної гармонії. На відміну від ренесансу, класицизм відповідав ідеям абсолютної мо нархії, холодного раціоналізму і досконалого розрахунку у вертикалі побудо ви суспільства. Політ творчої думки тут чітко регламентувався усталеними правилами. Не даремно, мабуть, саме у цей час досягають найвищого розвитку особливі мистецькі структури у вигляді класичних академій, які ретельно опрацьовують ієрархічну систему цінностей. Образотворче мистецтво відме жувалося від реального життя, експлуатуючи усталені міфологічні сюжети часів античності. Безконечна складність людського характеру підмінювалася спрощеним протиставленням позитивного і негативного героя, добра і зла. Важливо усвідомлювати, що новітнє зацікавлення тоталітарних режи мів ХХ ст. класичною традицією не становило будь-якої внутрішньої духовної потреби, а було нерозривно пов’язане з панівною державною ідеологією, впроваджуваною диктатором. Тому закономірним видається їх звернення швидше до класицизму, а не ренесансу, не лише до античної Греції, а й значно глибше – до Єгипту: “Зображальною моделлю греків був Єгипет. Грецька мі фологія стала дочкою єгипетської системи символів, лише надавши їй примітивнішого – і, відповідно, популярнішого. Грецька краса будується на системі ідолопоклонницьких вірувань. Гітлерівською художньою думкою ке рувало стремління воскресити цей світ ідолів” (переклад з російської – О. Г.) 1 . В цьому аспекті цілком логічними сприймаються факти організації нациста ми таємних експедицій у Тибет та їхні наполегливі спроби проникнути до глибинних секретів окультизму і магічної енергії. Аналогічні, зовні завуальовані явища спостерігаємо в СРСР. Незважаючи на офіційно проголошений атеїзм, “моноліт” сталінської ідеології формується на творенні ідолів, новітніх символів віри: “Іконографія Леніна і Сталіна за своєю опрацьованістю могла посперечатися лише з іконографією Христа чи головних християнських святих, і будувалася вона приблизно за тими самими схемами,... іконографічне буття починалося з їх дитинства і закінчувалося загробним життям у віках” (переклад з російської – О. Г.) 2 . Офіційно проповідуючи матеріалізм, радянські ідеологи водночас заперечують його, пропагуючи ілюзії безсмертя вождів-диктаторів та їхніх ідей: “Тоталітарна 1 Серс Ф. Тоталитаризм и авангард. В преддверии запредельного, – М.: Прогресс- Традиция, 2004. – С. 40. 2 Голомшток И. Соцреализм и изобразительное искусство // Соцреалистический канон. Сб. статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. – Санкт-Петербург. Академический проект, 2000. – С. 145.
RkJQdWJsaXNoZXIy Mzk4Mg==