Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

73 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм українських земель і тим самим сьогочасне українське мистецтво на еміграції має змогу розвиватися на базі всеукраїнській та бути справжнім висловником і репрезентантом української духовности” 25 . Своєрідним документальним свідченням трагічної ситуації у повоєн­ ному українському мистецтві стала “Книга митців: перша зустріч українських митців Канади й Америки з громадянством Торонто”, видана 1954 року. Вміщений тут перелік емігрантів, який, щоправда, охоплював не лише художників, але й письменників, музикантів, акторів, журналістів, налічував майже три сотні біографічних довідок. Першим у списку був знаменитий Олександр Архипенко 26 . Процес передислокації українських мистецьких сил зі східних теренів на західні завершувався еміграцією до Європи, однак для багатьох наших художників шлях пролягав далі – за океан. Українське мистецтво на довгі роки втратило велику когорту яскравих творчих особистостей, які в офіційно прийнятому тлумаченні в СРСР набували статусу ворогів радянської України. Їхніймайбутній творчий доробок тривалий час залишався для нас невідомим, а минулий – був вилучений з музейних колекцій, зібраний у так звані спецфонди та у переважній більшості знищений радянськими ідеологами. Отже, момент завершення Другої світової війни зайняв ключову позицію у подальшій долі українського мистецтва. Незважаючи на ліквідацію всіх мистецьких організацій, творчих напрямів і течій у Великій Україні, можемо стверджувати, що 1932 року все-таки не став переломним у сенсі остаточного відмежування наших художників від європейського середовища. Цьому сприяло активне функціонування українського мистецтва в Західній Україні до першого приходу радянської влади (1939), а також під час німецької окупації 1941-1944 років. Після завершення військових дій і капітуляції Німеччини, в Європі домінантні позиції зайняв експресіоністичний абстракціонізм. Він прийшов зі США як реакція як тоталітарне мистецтво, культивоване фашистським режимом. Наступне довготривале та всеохоплювальне його панування спричинило своєрідну реакцію, закономірний спротив у вигляді скандальної появи поп-арту, що позначає початок нової епохи – постмодернізму. Натомість інший тоталатарний режим, радянський, переміг та отримав усі підстави для подальшого утвердження. Саме тоді відбулося остаточне й довготривале (до кінця 1980-х років) відмежування українського мистецтва від світового мистецького простору. Наведені події яскраво демонструють сутність впроваджуваного в Україні соцреалізму. Він виконував роль своєрідної декоративної ширми, за якою уміло маскувалися конкретні політичні цілі: “... Держава, партія задавали йому напрям, темп, характер діяльності, визначали теми і сюжети, й надалі розробили жорсткий регламент зображення історії і сучасності. Вперше в історії людства мистецтво позбавлялося всілякої самостійності” (переклад з російської – О. Г.) 27 . Безпосередня залежність соцреалізму від панівної ідеології та державної тоталітарної системи була цілком очевидною. 25 Резолюція Першого з’їзду Української Спілки Образотворчих митців. – Українське мистецтво. – Мюнхен, 1947. – № 1. – С. 38. 26 Книга митців: перша зустріч українських митців Канади й Америки з громадянством Торонто. – Toronto: Basilian Press, 1954. – 312 s. 27 Манин В. С. Искусство в резервации (Художественная жизнь России 1917-1941 гг.). – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 183.