А. Арнц, Ґ. Якоб • Схема-терапія: модель роботи з частками

Концептуалізація випадку 24 до депресивного зриву. Найпомітнішою рисою Сьюзен є її «непомітність». Через два тижні після прийому її на денний стаціонар далеко не кожен член персоналу знав її ім’я; вона не звертається до терапевтів з особистими проблемами і не контактує з іншими пацієнтами. На груповій терапії вона поводиться також дуже «непомітно». Коли терапевт просить її висловити думку з приводу якогось питання, то зазвичай жінка погоджується з тим, що сказали інші, і загалом поводиться дуже покірно та слухняно. Коли Сьюзен стикається зі складнішими ситуаціями, як, наприклад, зустрічі з соціальним працівником, щоб обговорити її проблеми на роботі, то не говорить про них. Проте, якщо спробувати поговорити з жінкою про її поведінку уникнення, то вона може несподівано відреагувати досить вороже. Кілька тижнів терапії не привели до жодних покращень у стані Сьюзен, оскільки вона виразно уникає поведінкових змін. За схема-опитувальником Сьюзен отримала високий бал у схемі «підкорення». Вона завжди орієнтується на потреби інших людей. Водночас жінка відчуває безсилля, безпорадність і те, що її використовують інші люди. Вона не має навіть найменшого уявлення, як можна бути більш незалежною або як визнавати та відстоювати власні потреби. Для роботи з відчуттям безпорадності та безсилля були використані діаг- ностичні імагінативні вправи. Під час цих вправ Сьюзен пригадала важкі ситуації з дитинства. Її батько-алкоголік часто бував непередбачено агресивним і жорстоким. Мама Сьюзен нерідко вдавалась до поведінки підпорядкування й уникнення. Вона також страждала від депресії, через що часто була пасивною, знесиленою і не могла захистити Сьюзен від батькової жорстокості. Крім того, оскільки сім’я утримувала невеличкий готель, то діти повинні були завжди поводитись тихо, щоб їх не помічали. В імагінативній вправі «маленька Сьюзен» сидить у кухні на підлозі, безпомічна та покірна, і не наважується говорити власним батькам про свої потреби – вона боїться, що її мама погано почуватиметься від цього, а батько стане агресивним і небезпечним. Згодом імагінативні вправи поєднуються з рескрипцією травматич- них спогадів в уяві. У вправах на рескрипцію в уяві дорослий (спочатку терапевт, а потім сама Сьюзен) «входить» у сценарій дитинства, щоб потурбуватись про маленьку Сьюзен та її потреби. Водночас варто далі емпатійно конфронтувати Сьюзен стосовно негативних наслідків її поведінки, якій притаманна надмірна сором’язливість, послух і покора. Так само необхідно обговорити негативні наслідки такої поведінки Сьюзен: вона діє проти власних інтересів, не в змозі подбати про свої потреби, інших людей дратує її поведінка уникнення. Відповідно Сьюзен отримує підтримку, необхідну їй для того, щоб спробувати поводитись відповідно до власних інтересів і потреб. Завдяки поєднанню рескрипції в уяві та техніки емпатичної конфронтації Сьюзен все менше ізолюється і стає все більше активною і «присутньою» у денному стаціонарі; вона більше відкривається у стосунках з іншими людьми, починає говорити про свої потреби. Після обговорення та аналізу її проблемних схема-керованих моделей поведінки вона розповідає про інші проблеми, які приховувала на початку терапії. Жінка розповідає про сексуальні стосунки з одним сезонним працівником. Вони розійшлися два роки тому, оскільки той постійно виявляв агресію щодо неї. Однак чоловік продовжує контактувати із Сьюзен, коли працює у місті. Хоча жінка чітко знає, що їй не подобають- ся ці зустрічі, він переконує її знову і знову зустрітися та змушує вступити в сексуальні стосунки, явно проти її бажань. Дізнавшись про власні схеми, Сьюзен може усвідомити й пояснити таку поведінку наявними схемами і шукати способу досягнення змін.