Страсні антифони Любачівського ірмологіона 1674 року

8 на словах «Іуда» та «діявола». В такий спосіб змістовно і мелодично пов’язаній парі «Іуда/ди- явол» протиставляється образ «Учителя»: Важливо відзначити, що зазначена поспівка використовується в циклі декілька разів, зокре- ма, на іншій висоті в грецькому богородичному 13 - го антифону на слові «благословенна»: Подібна міграція зазначеної та багатьох інших мелодичних поспівок забезпечує компози- ційну цілісність антифонів і дозволяє відчути мелодико - інтонаційну єдність всього циклу. Цікавою особливістю циклу страсних антифонів є використання рондальної форми у 3 - му антифоні. Саме тут в літургійному тексті йдеться про В’їхання в Єрусалим і останню вечерю Учителя з учнями. Обидві події сприймаються особливо драматично, оскільки під- креслюється зрада не лише Іуди, але й юдейського народу, який щойно співав осанну Хрис­ тові і був свідком воскресіння Лазаря. Відтак постійне повторення рефрену «Безаконний же Іуда не восхотѣ разумѣти» сприймається як застереження щодо невміння мислити «разум- но». Ймовірно, саме наголошення на необхідності «разуміти» Христа було метою невідомого гимнографа і це й визначило рідкісну для монодії форму антифону. У Лаврівському ірмоло- гіоні мелодика такого «рефрену» повністю виписується лише один раз, а надалі позначається особливим знаком повторення  . Зазначений смисловий акцент повторюється в останній строфі завершального 15-го антифона: «Свѣтило сий разума, просвѣтился єси в людех твоїх». Такий ствердний виголос сприймається резюмуючим підсумком всієї драми, пов’язуючи божественне і людське в якості просвітлення «разума». Відтак пережиття містерії Страсної П’ятниці має за мету не лише дра- матично відобразити глибину трагедії розп’ятого Христа. Впродовж всього циклу означу­ ються знакові літургійні коди, що й дотепер є актуальними.