ВСТУП У КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВУ ТЕРАПІЮ

14 Вступ у когнітивно-поведінкову терапію у 1960–1970-х роках (Beck, 1963, 1964; Beck, Rush, Shaw, Emery, 1979). Ця модель переважає у Великій Британії останні тридцять років, і ми розглядаємо себе як частину основного напряму КПТ у цій країні. Однак інші КПТ-теоретики й те- рапевти можуть не погоджуватись з деякими підходами, викладеними тут. Вар- то також зазначити, що хоча ми вважаємо, що деякі нові ідеї в КПТ, такі як під- ходи «третьої хвилі» (Hayes, 2004), є захопливими тенденціями, які можуть значно збагатити КПТ, наша мета – представити основи «класичної» КПТ. Тому ми обме- жимося розглядом цих тенденцій в окремому розділі (Розділ 17). КОРОТКА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КПТ Подібно до того, як інформація про минуле клієнта може допомогти нам зрозуміти його теперішній стан, так само і розуміння того, як виникла КПТ, може допомогти нам зрозуміти її сучасну форму. Сучасна КПТ потрапляє під вплив двох основних напрямів: поведінкової терапії, яку розробив Вольпе та інші у 1950–1960-х роках (Wolpe et al., 1958), та під когнітивний підхід у терапії, що розробив Аарон Бек у 1960-х роках, який здобув набагато ширший вплив після «когнітивної революції» 1970-х років. Поведінкова терапія (ПТ) виникла як реакція проти фройдистської психоди- намічної парадигми, що домінувала у психотерапії від ХІХ століття. У 1950-х роках наукова психологія поставила під сумнів фройдистський психоаналіз у зв’язку з браком емпіричних доказів на підтримку теорії чи ефективності цього методу (Eysenck, 1952). ПТ перебувала під сильним впливом біхевіористського руху в ака- демічній психології, який притримувався думки, що те, що відбувається у свідо- мості людини, не є видимим, а, відтак, не піддається науковому дослідженню. Натомість біхевіористи шукали відтворюваних зв’язків між видимими подіями, особливо між стимулами (обставинами чи подіями в навколишньому середовищі) і реакціями (видимі та вимірювані реакції людей чи тварин, які досліджуються). Теорія научіння, основна модель у психології на той час, намагалась знайти загальні принципи, які б пояснювали, як живі істоти засвоюють нові зв’язки між стимулами та реакціями. У цьому дусі ПТ уникнула дискусій про підсвідомі процеси, приховані мотиви та невидимі структури психіки і замість цього використала принципи теорії научіння, щоб змінити небажані поведінкові або емоційні реакції. Наприклад, замість того, щоб досліджувати підсвідомі причини фобії тварин, як це славетно робив Фройд із «Маленьким Гансом» (хлопчик, який боявся коней, Freud, 1909), поведінкові терапевти винайшли техніки, що базуються на теорії научіння, які, на їхню думку, повинні були допомогти людям засвоїти нові способи реагування. ПТ вважала, що особа на зразок маленького Ганса утворила зв’язок між стимулом (конем) та реакцією страху; тому завдання терапії полягало в тому, щоб закріпити