Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

107 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм засвідчили проведені на тлі масових показових амністій розстріли членів підпільних націоналістичних організацій та посилений контроль процесів “відлиги” в західних регіонах України 2 . За всієї неоднозначності періоду “відлиги”, важливим досягненням національних сил було формування нового покоління української молоді, інтелігентів-мислителів, відданих патріотів. Їхня віра і принципова позиція дали наснагу ще довгі десятиліття витримувати панування тоталітарного режиму і плекати надію національного відродження. Поруч із цим, розкрила­ ся потужна сила політичних противників радянського режиму, дисидентів, які зайняли чільне місце у процесах становлення незалежної держави кінця 1980-х – початку 1990-х років – Вячеслава Чорновола, братів Горинів, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Геля та ін. Їхніми зусиллями в листопаді 1976 року було створено Українську Гельсенську Групу, котра надалі забезпечува­ ла спілкування політичних опонентів з навколишнім світом, а згодом, влітку 1988 року, перетворилася у першу в Україні потужну опозиційну силу до керівної КПРС. “Прорив шістдесятників” протиставив ефимерним ідеалам інтер­ націоналізму-колективізму пріоритети власної гідності та особистісної іден­ тифікації. Протест молодих українців звучав як бурхлива реакція на тривалий стан пригніченості. Він виражався не лише в національному самоусвідомленні, але й у бажанні контактувати зі своїми ровесниками за кордоном. Значною мірою цьому сприяв проведений у Москві IV Міжнародний фестиваль мо­ лоді і студентів (1957). Велике захоплення і розчарування “від украдених ро­ ків невідання” справила експозиція павільйону Американської національної виставки, яка відбулася в Сокольниках (1959), де “одночасно з атрибутами масової культури типу кока-коли можна було побачити виставку абстрактних творів Дж. Поллока, М. Ротка, А. Олбрайта, І. Тангі, О. Калдера, Де Кунінга” 3 . З цього моменту “бідами” радянського режиму стали “стиляги”, які намагалися наслідувати американський спосіб життя, масове захоплення джазовою і рок-музикою, де неперевершеними символами стали постаті Елвіса Преслі та групи “Beatles”, популярним на заході молодіжним джинсовим одягом, протестним молодіжним рухом “хіппі” і т.п. Подібно до “українізації” 1920-х, хвиля національного відродження проявилася, насамперед, в літературі, яка дала світові сузір’я визначних імен. Досить згадати поетів Ліну Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча, Миколу Вінграновського, Дмитра Павличка, літературних критиків Івана Дзюбу, Євге­ на Сверстюка, Івана Світличного, прозаїків Олеся Гончара, Валерія Шевчука, Володимира Дрозда, Євгена Гуцала та інших. Їхні думки були нечувано відкритими і радикальними: “Ви байструки катів осатанілих, не забувайте, виродки, ніде: народ мій є! В його гарячих жилах козацька кров пульсує і гуде!” (Василь Симоненко). Їхні слова несли неймовірну силу і віру: “Ми більше не покручі, не блазні, не лакузи. І вільний дух. І вільних дум союзи. І вільний світ у нашу кров кричить...” (Микола Вінграновський). Безумовно, такі безкомпромісні погляди не вписувалися в партійну концепціючасткового “випускання пари”, поміркованої, позірної лібералізації. Про це засвідчила нова кампанія боротьби з “формалістами-модерністами”, ініційована М. Хрущовим уже наприкінці 1962 року. Іншим свідченням став 2 Зайцев Ю. Ті, що не мовчали // Львівщина: Історико-культурні та краєзнавчі нариси. – Львів: Центр Європи, 1998. – С. 348. 3 Павельчук І. Витоки абстрактної творчості Карла Звіринського // Образотворче мистецтво. – 2010, 2011. – № 4, 1. – С. 74.