Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

108 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях небувалий прояв новітнього варварства – пожежа в приміщеннях бібліотеки Академії наук УРСР (1964), де було знищено безцінні документи давньої української історії і культури. Масштаби розгортання ідеологічної реакції в Україні стримала, однак, поява суперечливої постаті – П. Шелеста. Він прийшов на посаду секретаря КПУ 1963 року, напередодні “відставки” М. Хрущова. Його політична лінія вирізнялася відстоюванням інтересів автономної України, хоч і в межах СРСР, і беззаперечного домінування комуністичної ідеології. Він не бажав визнавати пріоритетного значення “старшого брата”, закликав берегти українську мову “як найдорожчий скарб”, дбав про розширення її вживання, зокрема, у вищих навчальних закладах. У його монографії “Україно наша Ра­ дянська” (1970 року) підкреслювалася виняткова історична роль козацтва, давні здобутки і небувалий прогрес у сучасному розвитку українських зе­ мель. Можемо проводити очевидні паралелі між поглядами П. Шелеста 1960-х років і позицієюМ. Скрипника, М. Хвильового 1920-х. Період “неоукраїнізації” завершився зняттямП. Шелеста з посади у 1972 році і впровадженням політики “тихого тоталітаризму”. Хоча реальної свободи в час “відлиги” митці так і не одержали, навіть короткотривалої її ілюзії виявилося достатньо, аби можна було говорити про часткове повернення на колись втрачені позиції, про появу явищ і непересіч­ них особистостей, які відіграли важливу роль в українському мистецтві другої половини ХХ століття. Ситуація для подолання меж ідеологічного диктату і виходу на твор­ чі простори на початках видавалася сприятливою. Естетичні смаки й упо­ добання, звернені у 1930-1950-х роках до “заідеологізованого” класицизму та еклектизму, несподівано змінилися: “На зміну наскрізь фальшивому сталінському академізму прийшли нові, щирі твори молодих художників, які працювали в абсолютно іншій манері, що повергло в стовбняк “зубрів” соцреалізму” 4 . На офіційному рівні докорінний злам у розвитку радянської культури і мистецтва в середині 1950-х позначила постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві”. Крім архітектури, тенденція “подолання надмірностей” швидко охопила галузі декоративно-ужиткового мистецтва і проектування промислових виробів. Проте, якщо в архітектурі застосовували відомі засади конструктивізму і фун­ кціоналізму, то в декоративно-ужитковому мистецтві помітнішими були ознаки так званого “біостилю”, відпрацьованого закордонними проектантами на основі творчого переосмислення природних форм. Його специфіка вповні відповідала запровадженню прогресивних технологій і матеріалів, зокрема, продуктів хімії – пластмас. Процес лібералізації не передбачав, однак, послаблення контролю за ідейно-тематичним спрямуванням творів образотворчого мистецтва. Метод соцреалізму надалі залишався єдиним, домінантним та офіційно визнаним. Проте у 1960-х рр. його штучно підтримуваний пріоритет співіснував з фраг­ ментарною інформацією про шляхи розвитку сучасного мистецтва на Заході (одержаною здебільшого нелегально), а також “рудиментами пам’яті” про мистецькі течії, що були загальнодоступними до створення “залізної завіси”. Разом з тим, послаблення тоталітарного режиму сприяло зародженню явища, 4 Сидур М. В. Вадим Сидур: Очерки творчества на фоне событий жизни. – М.: Московский государственный музей Вадима Сидура, 2004. – С. 9.