Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

12 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях ХІХ ст., коли яскраво проявилися імпресіонізм, постімпресіонізм, символізм, а згодом, модерн, зароджувалися та активно наростали процеси мистецьких трансформацій. Більше того, можемо стверджувати, що початки формування нового мислення та утвердження у творчості емоційно-індивідуальних пріоритетів сягають першої половини ХІХ ст., часів романтизму. Художники-романтики одними з перших заперечили бездушну холоднокровність і раціоналізм класицизму, змертвілі, відірвані від реального світу формотворчі основи академізму, які характеризували завершальну фазу міметичного періоду (подібні погляди висловлювали представники барбізонської школи і прерафаеліти). Хоч як дивно це звучить у сучасних умовах, але саме вони, долаючи заскорузлі приписи академічного середовища, добилися того, що пейзаж після тривалої перерви був відновлений на офіційному рівні як повноправний жанр творчості. Проектуючи тогочасну мистецьку ситуацію на українські терени, треба зважати на те, що вони були розділені між двома імперіями – Австро-Угорсь­ кою та Російською. Тому окремі явища і течії могли проявлятися по-різному – на заході й на сході. Зокрема, протистояння класицизму і романтизму найяскравіше проявилося в Східній Україні. Тут воно отримало специфічне забарвлення, пов’язане значною мірою з конкретною суспільно-політичною ситуацією. На тлі минулого розквіту українського бароко, класицизм не зароджувався у нас природним чином, а був “насильно впроваджений, агресивно опановуючи часом і простором... ніс зі собою чужу ідеологію російської імперії”. Будучи в Росії придворним мистецтвом, він фактично став “прикриттям жорстокої монархічної політики, надаючи імперії ореола просвіченого абсолютизму, поборника “високої цивілізації” 3 . “Останній з великих європейських стилів” панував на території імперії навіть тоді, коли “європейський класицизм у 20 – 30-х роках ХІХ ст., затиснутий у вузьких межах абсолютизму, переживав кризу, коли античні сюжети з вибраними героями вже не знаходили відгуку у сучасників” 4 . В Україні прогресивні ідеї романтизму отримали своєрідне забарвлення. У значній мірі вони асоціювалися з національним піднесенням, з боротьбою проти русифікації і кріпацького гніту. Саме тому для українського романтичного мистецтва характерним стало “звернення до минувшини, особливо козаччини, Запорозької Січі” 5 . Своєрідним апогеєм у протистоянні класицизму і романтизму можемо вважати засудження у середині ХІХ ст. російською царською монархією романтика Т. Шевченка, “без права писати і малювати”. У наведеному переліку яскравих явищ останньої третини ХІХ ст. пер­ шим було названо імпресіонізм. Звернімо увагу на дивнийфакт: як виявляється, він був контроверсійним не лише у стосунку до класичного академізму. Теперішньому поколінню мистецтвознавців і художників важко повірити, що в час запровадження в СРСР “єдиного творчого методу” до заборонених мистецьких течій могло потрапити настільки близьке, здавалось би, до реалізму явище: “Радянська система не могла змиритися з самою сутністю 3 Овсійчук В. А. Класицизм і романтизм в українському мистецтві: Наукове видання. – К.: АТ “Книга”, 2001. – С. 8. 4 Там само. – С. 16. 5 Там само. – С. 253.