Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

125 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм тійними репресіями Львів залишався зовні інертним і дещо з подивом стежив за київськими подіями, не йдучи на пов­ ну відвертість і зберігаючи замкнутість і скритість” 19 . Не забуваймо, що залишки УПА переховувалися і чинили спротив в лісах Західної України чи не до середини 1950-х років, а тому нагляд репресивного апарату тут завждибувособливопильним. У таких умовах позицію більшості місцевих художників можна назвати “на­ півофіційною”. Вона немовби й не вира­ жала відвертого нонконформізму, хоч безпосередньо до нього примикала. Це стосується, насамперед, досвідчених мит­ ців, які не емігрували на захід перед дру­ гим приходом радянських військ і свідо­ мо перебували на межі постійного ризику (Д. Довбошинський, К. Звіринський, Л. Левицький, В. Манастирський, Я. Музика, В. Патик, І. Севера, М. Сельська, Р. Сельський, Р. Турин та ін.). Зберігаючи власні переконання, розуміння зав­ дань і реальних процесів розвитку сучасного мистецтва, вони, здебільшого, не декларували їх відкрито, а лише у вузькому колі друзів-однодумців. З початку 1960-х відбувається поступова “імплантація” суспільно- політичної активності з Києва до Львова. Цьому сприяють часті візити і прилюдні виступи І. Дзюби, М. Вінгра­ новського, І. Драча, зустрічі з молоддю А. Горської, Л. Танюка, В. Дрозда, І. Жиленко, А. Зубка, Г. Севрук, В. Шевчука та ін. Увагу мистецького середовища привертає підготовка в Академічному театрі ім. М. Заньковецької п’єси М. Куліша “Отак загинув Гуска”, яку зробив молодий режисер Л. Танюк і художник А. Горська (прем’єра вистави була забо­ ронена). На площі перед Оперним теат­ ром, неофіційно названій “площею молодого митця”, щонеділі відбувалися звіти представників творчої інтеліген­ ції – І. Калинця, В. Симоненка, Б. Гориня, М. Ільницького, О. Зелінського, Д. Пав­ личка, Р. Іваничука 20 . КТМ “Пролісок”, на зразок київсь­ кого “Сучасника”, відкрито у Львові в грудні 1962 року. Серед його актив­ них членів було чимало художників – Софія Караффа-Корбут, Іван Крислач, Еммануїл Мисько, Любомир Медвідь, Стефанія Шабатура та ін. В процесі спільної підготовки численних культурно-мистецьких акцій вони здобували впевненість у власних силах, формували спільне відчуття перспективи, жили великими надіями. Яскравим свідченням реального ставлення влади до 19 Горинь Б. Опанас Заливаха: вибір шляху. - К.: Видання секретаріяту Укр. Респ. партії, 1995. – С. 17. 20 Зайцев Ю. Ті, що не мовчали // Львівщина: Історико-культурні та краєзнавчі нариси. – Львів: Центр Європи, 1998. – С. 339 – 340. Г. Якутович Аркан, ліногравюра, 1960 Л. Левицький Люди, ліногравюра, 1960-і роки