Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

129 Тоталітарне мистецтво і нонконформізм “Сичин+Хрущ” відбулася в Одесі 1966 року, значно раніше горезвісної “буль- дозерної” виставки в Москві (1974). Чималого поширення набула тут організа- ція підпільних квартирних експозицій, що сприяла неофіційній консолідації творчих сил. Діяльність нонконформістів була настільки потужною, що спри- чинила створення своєрідного “лівого крила” у місцевій організації Спілки ху- дожників. За його підтримки у виставкових залах Спілки художників 1971 року була проведена виставка В. Стрельникова, В. Маринюка, С. Сичова і Л. Дульфа- на. Дружні стосунки з московськими колегами започаткували інформаційні зв’язки з західним світом, контакти з іноземними дипломатами і журналістами. Захоплення абстракціонізмом в одеському мистецькому середовищі настає, однак, не одразу. З початком “відлиги” сміливі формальні пошуки у межах популярного на той час “суворого стилю” здійснюють О. Ацманчук та Ю. Єгоров. Довкола останнього гуртується група однодумців, де першими були О. Ануфрієв і В. Стрельников. На формування їхньої творчої позиції ще під час навчання в художній школі вплинув талановитий педагог В. Зайцев. Згодом до групи примикають В. Басанець, В. Маринюк, Л. Ястреб. У середині 1960-х років коло нонконформістів налічує вже близько тридцяти осіб. Саме тоді нефігу- ратив стає основною формою протесту проти офіційного мистецтва. В. Баса- нець згадує: “Перші абстрактні композиції я і Володимир Стрельников – один з тих, хто починав нонконформістський рух в Одесі (нині мешкає в Мюнхе- ні) – виконали весною 1964 року” 23 . Надалі абстракціонізм становить основу експериментування низки художників, творчість яких сьогодні відносимо до кращих надбань українського мистецтва другої половини ХХ століття – Олек- сандра Стовбура, Володимира Цюпка, Сергія Савченка, Василя Сада та інших. Для одеського абстракціонізму властиве виразне домінування позитив- ної енергетики і філософського спокою. Неповторне відчуття святковості у більшості випадків виявляє очевидні зв’язки з народною орнаментикою. При- ховане, глибинне значення знака-символа поєднується з несподіваним для модерного малярства пріоритетом білої фарби. Вона набуває світлоносної са- кральної сили, створює враження легкості, необмеженого космічного просто- ру. Такий підхід проявляється у працях “Рахманіни” (1978) та “Обличчя” (1979) В. Маринюка, у “Композиціях” С. Савченка (1970-1980-ті роки), у полотнах “Чорний хрест” (1980) і “Світіння” (1980) В. Цюпка, “Великому каскаді” (1976) та “Світлій композиції” (1978) Л. Ястреб. Мистецтвознавець Олександр Федо- рук відносить таке малярство до “гарячої емоційної нефігуративності”, котра має “серед одеситів поширення і сприятливі умови для розвитку”, та зазначає, що місцеві художники “полюбили цей вид абстракції як зону особистісної рефлексії й надзвичайно інтимну форму творчого “перекладу” з конкретних на позаконкретні об’єкти” 24 . Особливий колорит одеського нефігуративу значною мірою визна- чає місцевий менталітет його творців, оточення, в якому вони перебувають: “Попри лиш їй притаманні принципи роботи з кольором, одеська школа має власне розуміння форми, що склалося історично й визначалося характером світовідчуття, його гармонійним аркадійським настроєм” 25 . Разом з тим, за рівнем креативності й професійної майстерності здобутки одеситів помітно виділяються на тлі не лише українського, але й радянського нонконформізму. Можемо стверджувати їхню співрозмірність з кращими зразками світового аб- 23 Петрашик В. Одеський нонконформізм: об’єднання “Мамай” // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 56. 24 Федорук О. Малярство жесту в Одесі // Сергій Савченко: Альбом. – К.: ТОВ “Скай-Друк”, 2011. – С. 8. 25 Савицька О. Динаміка перехрестя // Сергій Савченко: Альбом. – К.: ТОВ “Скай-Друк”, 2011. – С. 220.