Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

130 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях страктного мистецтва. Підтвердження тому – слова, які цитує Тетяна Басанець за своїм учителем, професором Петербурзької академії О. Савіновим: “Худож- ників, що роблять “сучасне” багато, а грамотну абстракцію – одиниці” 26 . Формотворчі експерименти одеситів торкалися не лише живописної площини, але й виходили в скульптурний простір. Про це свідчать об’ємно- просторові композиції Миколи Степанова, які виявляють органічну “архипен- ківську” єдність барви і форми, а також очевидну схильність до образної мови народного примітиву (“Людина-драбина”, 1976; “Дівчина зі свічкою”, 1989). Подібні якості знаходимо у пізніших серіях пластичних, експресивно розма- льованих гарбузах-таракуцах С. Савченка. Творчий злет групи одеських художників обірвало настання часів “ти- хого тоталітаризму”. У 1978 році до Мюнхена виїхав В. Стрельников, у Москву – В. Хрущ. На початку 1980-х емігрував О. Ануфрієв. Частина молодих худож- ників перебралася до Москви, де створила угрупування під назвою “Одеколон” (гротесково-скорочене словосполучення “одеська колонія”). 1981 року перед- часно пішла з життя Л. Ястреб, котру, поціновуючи виняткові духовні якості, засновник одеського нонконформізму Ю. Єгоров назвав “пречистою”. Утри- муючи контакти з колегами за кордоном і гуртуючись на рівні андеграунду, одесити створюють об’єднання “Мамай”, до якого входять дев’ять “мамаїв” – В. Стрельников, В. Маринюк, В. Басанець, В. Цюпко, О.Стовбур, С. Савченко, В. Сад, І. Божко та М. Степанов. Їхні зусилля не були даремними: “...Через товщу нашарувань і майже материкові пласти ідеологізації, заборон, штампів... виби- лася накопичена творча енергія молодих шістдесятників із їхнім гласним і не- гласним кодексом чистоти обраного шляху до художньої правди, що на той час проявилися на повну силу і проголосили, визначили вихідні складові свого напрямку – світова гармонія, органічна єдність образу (художньої думки) і ху- дожня міра” 27 . Консервативність мистецького середовища Харкова визначало керів- ництво місцевої Спілки художників, що залишалося незмінним упродовж майже трьох десятиліть (до 1987 року) 28 . Пильний нагляд у сферах образот- ворчого мистецтва, насамперед скульптури і живопису, спричинив активні прояви нонконформізму в художньо-промисловій творчості, яку нині нази- ваємо дизайном, а також графіці й художній фотографії. У першому випадку особливу роль відіграла постать художника, котрого зарубіжні фахівці нази- вали українським генієм конструктивізму. Василь Єрмилов, колишній член футуристичної групи “Союз семи” (1918 рік) та АРМУ (1927-1933 роки), про- пагував ідеї конструктивного мінімалізму, втілював сміливі формотворчі екс- перименти, поєднуючи в оригінальних композиціях малярство з аплікацією, фотоколажем, деревом і металом. Митець працював над оформленням вистав- кових павільйонів, святкових дійств, здійснював монументальні проекти. Ху- дожник володів особливою естетикою шрифта, умінням творити неповторні авторські комбінації з букв і цифр. Здобутки В. Єрмилова в ділянці оформлен- ня книги стали міцним підгрунтям для розвитку в Харкові мистецтва графіки. Ще одним важливим чинником його авторитету були великий педагогічний талант, постійна причетність творця до проблем мистецької освіти. 26 Басанець Т. Регістри коду художнього бачення Савченка // Сергій Савченко: Альбом. – К.: ТОВ “Скай-Друк”, 2011. – С. 22. 27 Степанов М. “Синя хвиля” Сергія Савченка // Сергій Савченко: Альбом. – К.: ТОВ “Скай-Друк”, 2011. – С. 262. 28 Сидоренко В. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань / Інститут проблем сучасного мистецтва України. – К.: Вх(студіо), 2008. – С. 84.