Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

14 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях свої погляди на вісьмох групових виставках, які відбулися в Парижі у 1874-1886 роках. Заявляючи про абсурдність подальшого дотримання постулатів минулого та ієрархічних способів оцінкювання творчих здобутків художників, імпресіоністи змінювали тривалу працю над мистецьким твором у майстерні на миттєву фіксацію на пленері певного стану природи, міста, людини. Дотримуючись традиційного пошуку джерел натхнення в навколишньому реальному світі, вони, однак, не зважали на правила академічного малярства, класичної перспективи і світло-тіньового моделювання форми. Результат їхньої творчості не залежав, як це було раніше, від обсягу вкладеної фізично-розумової праці, а від власної творчої інтуїції, вільної імпровізації та невидимого потоку внутрішньої енергії. Відтворюючи спектри живого сонячного проміння, вони прагнули використовувати лише сім основних кольорів, змішувати фарби не на палітрі, а безпосередньо на живописному полотні. Теорія застосування відкритих барв співпадала з тогочасними науко­ вими відкриттями в галузі оптики. Ще один характерний ефект на творчий процес справило те, що, в кінцевому результаті, остаточно відкинуло в мину­ ле потребу реалістично-натуралістичного живописного зображення. Йдеться про масове захоплення фотографією. На зміну звичним, ретельно виваженим, візуально замкненим композиційним укладам у малярство прийшли “фраг­ ментарні” композиції, які в прямокутному форматі представляли немовби окремі фотокадри, взяті безпосередньо з життя. Зародившись у Парижі, який був столицею світового мистецтва, імпресіонізм позначив не лише час перемін, але й момент принципового протистояння поколінь: з одного боку, визнані авторитети, які виконували усталені приписи і таким способом просувалися по сходинках академічних рангів, з іншого – молода генерація, яка отримувала безмежну насолоду від динамічних проявів індивідуального творчого натхнення. У нашому ж випадку особливе значення має те, що імпресіоністи вступали у відвертий конфлікт з класицизмом-академізмом, який у згадуваній вище “висхідній лінії” радянського варіанту історії мистецтва (антична Греція та Рим – епоха Ренесансу – класицизм-академізм – критичний реалізм передвижників – соціалістичний реалізм) творив дуже важливу складову. Важливу насамперед тому, що на цьому етапі всі події все ще нерозривно пов’язувалися з європейським мистецьким простором, а заснована у 1757 році. Петербурзька академія органічно вписувалася у ряд класичних європейських академій. Далі все відбувалося на території Російської імперії. Саме тут мав виникнути, так званий, критичний реалізм передвижників, який, по суті, став унікальною місцевоюформою протесту проти академізму, а згодом, уже в СРСР, появитися “новий” творчий метод, званий соцреалізмом. Наступну стадію метаморфоз європейської творчої думки представили постімпресіоністи та символісти, більшість з яких пройшла стадію захоплення імпресіонізмом. Незважаючи на очевидні відмінності між згаданими явищами, спільним для них було заперечення імпресіоністичного культу “однієї миті” та потреба глибшого осмислення навколишнього світу. Єднало їх і подальше просування на шляху, який пролягав від домінантного значення об’єктивних зорових вражень до переважання суб’єктивних, індивідуально-неповторних візій. Отже, творець все більше замикався в собі, ізолюючись від чужого йому суспільного оточення. Видатні представники постімпресіонізму стали передвісниками образотворчих систем, які визначали майбутнє мистецтва (наприклад, Ван Гог – експресіонізму, Сезан – кубізму, Гоген – символізму).