Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

142 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях творчого надбання духовних жертв тоталітар- ного режиму – нонконформістів та емігран- тів. У Львові та Києві на зламі 1980-х – 1990-х років з великим успіхом пройшли виставки Феодосія Гуменюка, Опанаса Заливахи, Карла Звіринського, Михайла Бойчука та його учнів, Миколи Бідняка, Святослава Гординського, Едварда Козака, Якова Гніздовського та інших. У процесі проведення виставок, які висвітлю- вали явища нонконформізму та “неоавангар- ду”, а також формування колекцій сучасного українського образотворчого мистецтва виді- ляється Хмельницький художній музей. Його директор, Анатолій Мельник, згодом очолив Національний художній музей України в Києві і розгорнув активну роботу з питань вивчення і популяризації у світі українського мистецтва ХХ століття. Вагомим підсумком цієї праці ста- ло видання низки фундаментальних моногра- фій. Серед них відзначимо, насамперед, “Укра- їнський живопис ХІХ – початку ХХ століття” та “Український живопис ХХ – початку ХХІ століття” 9 . Окрім згаданої, “нова кон’юнктура” мала ще одну форму вияву. Цілко- вита відсутність ідеологічної цензури, рівно ж як і сучасної фахової критики, у поєднанні з бажанням продемонструвати свою “сучасність”, зумовили ефект дивовижно швидкої “реанімації” у творчості чималої частини художників мо- лодого покоління заборонених раніше авангардних і постмодерністських те- чій. У переважній більшості їхніх праць проявилася відсутність відповідної те- оретичної підготовки, а, у зв’язку з цим, поверхневе оперування ознаками того чи іншого творчого напрямку, достатньо інертне повторення окремих “цитат”, запозичених із давно пройдених на заході мистецьких концепцій. Їхні праці не витримували будь-якого порівняння не лише з ´рунтовними здобутками давнього класичного авангарду, але й з творами художників-нонконформістів. Адже останні, незважаючи на складні умови, ніколи не втрачали розуміння го- ловної лінії еволюційного, логічного перебігу подій. Перебуваючи у підпіллі, послідовно дотримувалися новітніх мистецьких течій, вишукували можли- вість одержувати хоча б найменшу актуальну інформацію, займалися актив- ною самоосвітою. Своєрідним каталізатором для обидвох напрямків “нової кон’юнктури” став надзвичайно строкатий, стихійно формований мистецький ринок. У ньо- му виразно відчувався брак професійної критики, менеджерів, спеціалістів із сучасного мистецтва та арт-бізнесу. Через це, “моду” почали диктувати низько- пробні смаки усілякого роду перекупників, пересічного “споживача” і новітніх багатіїв. Хоч як не парадоксально, але на початку 1990-х обнадійлива ейфорія “визволення” художників перетнулася з їх новим узалежненням. З падінням 9 Український живопис ХІХ – початку ХХ ст.: з музейних колекцій Національного художнього му- зею України. – Хмельницький: Галерея. – 2004. – 272 с.; Український живопис ХХ – початку ХХІ ст.: з музейних колекцій Національного художнього музею України. – Хмельницький: Галерея, К.: Артанія Нова – 2006. – 304 с. С. Гординський Поет, папір, туш, 1929