Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

143 Свобода творчості і примари минулого тоталітарного режиму митці втратили відпрацьовану радянську систему мате- ріальних стимулів і суспільних замовлень, а новоутворена суверенна держава поставила політичні та економічні проблеми значно вище інтересів культури і мистецтва, позбавила їх опіки й реальної підтримки. Тому, творці, які, врешті, позбулися ідеологічного експлуататора-монополіста, змушені були тепер до- годжати тим, хто платить. Відсутність коштів на ефективне функціонування системи закупівель з метою поповнення колекцій державних музеїв, а також широкої мережі при- ватних галерей і платоспроможного інтелігентного “споживача”, призвели до того, що немало художників були змушені шукати фінансової “удачі” за кор- доном. З часом, деякі з них взагалі перестали експонувати свої твори в Україні. Це дає підставу говорити про появу ще одного різновиду “нової кон’юнктури”. Обравши такий шлях, наші митці навряд чи могли претендувати на всесвітню славу або ж на здобуття широкого визнання в межах якоїсь конкретної країни. В більшості випадків власників іноземних галерей мало цікавили національна приналежність художника та його реальна популярність, головне – можли- вість заробити гроші на відносно низьких цінах, на які годилися наші автори. Зазвичай, інтерес до них миттєво пропадав одночасно із падінням попиту на їхні твори. Разом з тим, такі автори, немовби, “випадали” зі суперечливих, але все таки природних і закономірних історичних процесів розвитку мистецтва в Україні. На щастя, значна частина художників з часом зрозуміла хибність і безперспективність такої позиції. Усі згадані різновиди “нової кон’юнктури” виявилися нелегкими для по- долання і залишили значний слід в історії сучасного українського мистецтва. Мусимо, проте, визнати, що під час надзвичайно складного для нас “перехід- ного періоду” вони були цілком закономірними. Зі середини 1990-х рр. настає поступове утвердження реальних мистецьких цінностей, розуміння того, що творчість художників-імітаторів ´рунтується на тимчасових ефектах, а справ- жнім надбанням національного мистецтва завжди буде яскрава творча індиві- дуальність, неповторний внутрішній світ якої глибинно пов’язаний з історією, культурою і менталітетом власного народу. Мистецтво України другої половини 1980-х – 1990-х рр. характеризу- ється значною дезорієнтацією, супроводжуваною втратоюминулих і пошуком нових мистецьких цінностей. Його неможливо розглядати “... поза контекстом найважливіших тенденцій світової культури”. Будь-яке їх ігнорування виглядає цілком безперспективним, адже “...тимчасова, 70-літня ізоляція українського мистецтва в “залізній клітці” колишнього СРСР від закономірностей загально- го процесу тільки підкреслює ці глобальні закони розвитку” 10 . Прийнятий ра- ніше критерій достовірності зображення, поєднаного з живописноюмайстер- ністю “передвижників”, втратив будь-яку придатність. Суперечливі мистецькі процеси в Україні зводяться, в кінцевому результаті, до двох основних явищ, яким немає аналогів у світі (хіба що у колишніх республіках СРСР). Йдеться про парадоксальне повернення в мистецьке середовище авангардних течій першої третини ХХ ст., котрі в Європі давно стали надбанням історії, а також динамічну експансію потсмодернізму, який у західному світі побутує зі серед- ини 1960-х років. Ці очевидні анахронізми були прикрими наслідками нашої тривалої ізоляції від навколишнього світу. 10 Клименко О. Передній край // Мистецтво України ХХ століття. – К.: Асоціація галерей України, 1998. – С. 330.