Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

145 Свобода творчості і примари минулого Значний вплив на творчі пошуки українських митців зумовило звернення до унікальних зразків українського іконопису. Майже повністю знищені на теренах Східної України, вони збереглися у фондах На- ціонального музею у Львові. Відкриття в 1999 р. деталь- но підготованої та сучасно обладнаної експозиції ікон підсумувало багатолітню працю учених-музейників, стало знаменною подією у культурному житті України. Ще одним важливим чинником було ознайомлення українських художників з творчістю видатних співвіт- чизників, які проживали за кордоном, – Миколи Бідня- ка (Канада), Юрія Новосельського (Польща), Омеляна Мазурика (Франція). Їхні праці послужили перекон- ливим аргументом того, що ікона може бути не лише надбанням минулого, але й сферою сучасного експре- сивного творчого мислення та оригінального плас- тичного формотворення. Після зовнішньої “благополучності” соцреаліс- тичних мистецьких творів, їх фальшивої достовірнос- ті і, водночас, безпроблемності стосовно справжніх реалій життя, особливо прикрими, несподіваними для глядача стали трагічна деструктивність і виразна ан- тиестетичність багатьох праць українських авторів. Наприклад, у відгуках про перше, успішно проведене міжнародне мистецьке бієнале українського мисте- цтва “Імпреза-89” знаходимо слова, які свідчать про “…надмір зображень людей з хижими пташиними го- ловами, яйцеголових, з неоформленими зліпками за- мість голів”, тут повсюдно панує “…тема сатанинського верховодження світом, вивернутого або спотвореного світу, тема пам’яті про страхіття життя або про втраче- ні цінності, передчуття катаклізму, апокаліпсису”. По- дібні враження дали підстави відвідувачам робити від- повідні записи у книзі відгуків: “…Розум відмовляється сприймати намальоване” або ж “…картини відобража- ють весь жах життя в СРСР” 11 . Остання фраза дає ключ до розуміння того, що відбувалося у мистецькому середовищі. Подібно до лі- тераторів, які зі середини 1980-х рр. займали активну суспільно-громадську позицію, художники не бажали залишатися осторонь процесів виявлення історичної правди, нашої сумної перспективи після жахливої чор- нобильської катастрофи. Цілком закономірно, що для виразу їхніх надмірних емоцій, почуттів тривоги, розпачу й відчаю, найвідповіднішими виявилися експресіоністичний і сюрреалістичний підходи. Твори, котрі немовби водно- час оголювали людське тіло й душу, не могли залишати глядача байдужими, вселяли виразний дискомфорт, спонукали до дії. Природно, що в суспільстві, де фарисейство і лицемірство ставали цілком буденними явищами, таке подо- балося далеко не кожному. 11 Кобець О. Пристрасті по Бієнале // Пам’ятки України. – 1990. – № 1. – С. 52. О. Ройтбурд Блудний син, п., о., 1988 А. Чебиків В кав’ярні, папір, туш, пензель, 1997