Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

148 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях 3.2. Експансія постмодернізму Запізніла “компенсація” втраченого у вигляді реновації модернізму, особливо авангарду, не була основною проблемою українського мистецтва другої половини 1980-х-1990-х років. Адже авангардні течії фактично не зникали і продовжували існувати у мистецькому андеграунді після їхньої офіційної заборони. Вони мали своїх конкретних носіїв – старше покоління художників, які були безпосередньо причетні до мистецької практики першої третини ХХ століття. Окрім того, в радянський час з’являлися монографічні дослідження мистецтва модернізму, здебільшого відомих московських мистецтвознавців. Ця інформація мала велике значення. Автори таких видань проводили стан- дартну “нищівну критику” західного мистецтва. Водночас, ця критика передба- чала достатньо глибокий аналіз наявних на заході мистецьких явищ, перелік конкретних імен авторів та їхніх творів. Характерним прикладом є колективна монографія “Модернізм: аналіз і критика основних напрямів”, видана у 1980 році 1 . В ній знаходимо загальні фрази на зразок того, що “...Велика Жовтнева соціалістична революція вивела мистецтво з глухого кута, в який завело його капіталістичне суспільство...”, або ж “...мистецтво модернізму загалом чуже і вороже культурі комуністичного суспільства, яке формується” (переклад з ро- сійської – О. Г.) 2 . Однак зміст книги та її структура свідчать не лише про обіз­ наність авторів, але й про досконале розуміння ними динаміки і загальних закономірностей розвитку західного мистецтва. У тексті є, навіть, окремий під- розділ, де, поруч з оп-артом і кінетичним мистецтвом, знаходимо поп-арт (не вказана лише його виняткова роль у формуванні постмодернізму). Цей аналіз у наступному підрозділі переростає в оцінку “антимистецтва 1960-х-1970-х ро- ків”. Незважаючи на титульну назву монографії, у ній все-таки згадується постмодернізм, звичайно, в негативній ролі: “В наші дні модернізм вже настіль- ки скомпроментував себе в очах не лише трудящих мас, але навіть і його апо- логетів, що в другій половині 60-х років у капіталістичних країнах появилися течії, які іменують себе “постмодернізмом” (переклад з російської – О. Г.) 3 . Важко було б вимагати від авторів книги, опублікованої у 1980 р., глиб- шого аналізу постмодернізму, бо для них він був справді “чужим”, зароджував- ся і розвивався поза ними, без їхньої участі. Нам же “важливо усвідомлювати, що долю західного художнього модернізму великою мірою визначала доля Модернізму як “тотального дискурсу”, що пронизував усі сфери суспільного життя – політику, економію, технологію, гуманітарію, мистецтво і який був під- даний з кінця 1960-х такій самій “тотальній” критиці з боку “згнічених” ним культурних сил...” 4 . Саме цієї природної потреби заперечення модернізму, за- вершення ідеологічного періоду еволюції мистецтва, переломного моменту, позначеного всередині 1960-х – на початку 1970-х рр. появою поп-арту і кон- цептуалізму, у нас просто не було. Тому динамічна експансія постмодернізму в мистецьке середовище України виявилася дуже складною і суперечливою. 1 Модернизм: анализ и критика основных направлений / НИИ теориии и истории изобразительного искусства Акад. художеств СССР (Под ред. В. В. Ванслова и Ю. Д. Колпинского. – М.: Искусство, 1980. – 311 с.. 2 Там само. – С. 7, 10-11. 3 Там само. – С. 20-21. 4 Рудик Г. Живопис – незавершений проект // Landschaft “Жипописного заповідника”. – К.: ВХ(студіо), 2002. – С. 23.

RkJQdWJsaXNoZXIy Mzk4Mg==