Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

166 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях “Штиль”, котра відбулася в Києві у 1992 році. Попри очевидне новаторство творчих підхо- дів, вона “засвідчила про згасання чи навіть спустошення подібного мистецтва, що вповні закономірно, бо криза (а сьогодні очевидно, що це був вже й фініш) постмодернізму, яка охопила з кінця 80-х світове мистецтво, не могла не оминути й українську “нову хвилю”. Своєрідним символом її завершення стала пе- редчасна загибель одного з кращих “роман- тиків нового українського живопису” – Олега Голосія (січень 1993 р.) 15 . Його твори дивним способом поєднували дитячу щирість і психо- дилічну напругу “загнаної” життям, дорослої людини, нестримну казкову фантазію і при- ховану, таємну тривогу. Про визнання заслуг цього унікального художника свідчить те, що одне з кращих його монументальних поло- тен є нині окрасою постійної експозиції На- ціонального художнього музею України. Після згасання “нової хвилі” основним ідеологічним центром у Києві стало так звана “Паризька комуна” (назва походить від мис- тецьких майстерень, розташованих в будин- ку по вул. Паризької комуни), яка об’єднала художників, мистецтвознавців, критиків та кураторів проектів. З того часу постмодер- ністичне малярство стало немовби холодні- шим, раціональнішим, значно стриманішим у виражальних засобах, нерідко запозичених у кіно- і фотомистецтвах. Помітний рух у бік концептуалізму визначає особливе значення назви твору, котра стає ключовою у “розшиф- руванні” його змісту. Крім малярства худож- ники все частіше звертаються до інсталяції, перформенсу, відео та художньої фотографії. Незважаючи на важливість новатор- ської позиції “Паризької комуни”, у 1990-х ро- ках творчий доробок її учасників, подібно до “нової хвилі”, не знаходить належного визна- ння: “Величезними полотнами – продуктом унікального викиду енергії, які створені лише однією “Паризькою комуною”, можна було б заповнити десятки найбільших світових му- зеїв, але навіть на “московську” Sotbis 1988 р. ніхто з художників, які мешкають в Україні, не був запрошений. Українські художники виявилися загубленим поколінням у невідомій на той час країні, десь між Росією і Польщею”. Така ситуація породила специфічний ефект – “ки- нувшись за модним та заангажованим мистецтвом Заходу”, художники згодом “остаточно втратили до нього інтерес”. Вторинності і маргінальності уникну- 15 Соловйов О. Турбулентні шлюзи. – К.: Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. – С. 34-35. А. Савадов, С. Сенченко Сум Клеопатри, п., о., 1987 І. Чичкан З циклу “Сплячі принци України”, інсценізована фотографія, 1997 В. Рябченко Жереб, п., о., 1990