Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

171 Свобода творчості і примари минулого Звернімося до окремих сучасних енциклопедичних видань і словників, котрих, на жаль, так мало в Україні, але які друкують наші найближчі сусіди. Си- туація з уживанням поняття “актуальне мистецтво”, в стосунку до векторності “схід – захід”, є доволі характерною. У Росії, котра є посттоталітарною держа- вою, так само розповсюджене поняття “актуальне мистетцво”. Однак, у сусід- ній (з західного боку) Польщі немає словосполучень “актуальне мистецтво” (“aktualna sztuka”) чи “мистецтво актуальне” (“sztuka aktualna”). Про це, зокре- ма, свідчать довідкові видання, які з , являлися у різні роки – “Малий лексикон сучасного мистецтва” (1990), “Мистецтво світу. Лексикон” (1998), “Словник те- чій, рухів і ключових понять мистецтва другої половини ХХ ст.” (2002) тощо 1 . Повчальним для нас може виявитися тлумачення поняття “актуалізм” у словнику 2002 року. Воно означає різновид новітнього “політичного”, “за- ангажованого” мистецтва, яке “появляється у революційних ситуаціях” і веде до повного стирання відмінності між мистецькою і політичною діяльністю, до руйнування мистецтва як певного посередника, “заради безпосереднього діа- логу художника і суспільства” (переклад з польської – О.Г.) 2 . У посттоталітарному просторі “актуальне мистецтво” немовби нама- гається стати відповідником колишнього авангарду, або ж, точніше, авангар- дизму, який завжди позначав “передній край”. Однак виникає закономірне запитання – чи варто намагатися це робити, коли у світовому мистецькому просторі сьогодні взагалі незрозуміло де перебуває “передній край”? Прито- му в умовах України ситуація є значно складнішою: поруч із новими явищами ілюзію “переднього краю” тут нерідко творить те, що вже давно відбулося і ста- ло надбанням історії. Також варто визнати, що сьогодні не просто обійтися без вживання по- няття “актуальне мистецтво”. У загальній сумбурній ситуації мистецького се- редовища воно допомагає виставити певні часові орієнтири, відсіяти рудимен- ти псевдореалізму і новітній кіч, пройнятий намаганням “продатися”, будь-що догодити смакам “скоробагатьків” і широкого споживача. Необхідність вжи- вання подібних “термінів-замінників” відпаде природним чином, коли озна- чення “сучасне” набере у нас загальноприйнятих обрисів. Проблема стабілізації поняття “сучасне мистецтво” у нашому суспіль- стві нерозривно пов’язана з адаптацією усього комплексу мистецьких явищ ХХ століття. Проте, правильне, незаангажоване їх розуміння видається поки що майже неможливим. Бо у західному світі специфіку сучасного мистецтва, подану на тлі усього попереднього історичного розвитку, рядовий громадя- нин засвоює поступово – у дошкільних закладах, навчальних програмах шкіл, ліцеїв і гімназій, не кажучи про інститути, академії та університети. Теоретична підготовка до сприйняття сучасних мистецьких форм підтримана там наяв- ністю відповідного професорсько-викладацького складу, істориків, критиків і теоретиків мистецтва. В Україні все відбувається навпаки: маємо очевидні ознаки невпинного розростання прірви між творчою “постмодерністською елітою”, яка нерідко ставиться до оточення відверто зневажливо, і потенційним “споживачем” су- часного мистецтва, котрий, зазвичай, взагалі не розуміє динамічного розвитку 1 Rudomino Т. Maly leksykon sztuki wspolczesnej. – Warszawa: Collage, 1990; Sztuka swiata. Leksykon (Т. 12, 13). – Warszawa: Arkady, 1998; Gizycki М. Slownik kierunkow, ruchow і kluczowych pojec sztuki drugiej polowy XX wieku. – Gdansk: Slowo / obraz terytoria, 2002. 2 Gizycki М. Slownik kierunkow, ruchow і kluczowych pojec sztuki drugiej polowy XX wieku. – Gdansk: Slowo / obraz terytoria, 2002. – : S. 17.