Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

172 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях подій. Загальній ситуації вповні відповідає відсутність музеїв сучасного мисте- цтва та експозицій мистецтва ХХ ст., наукової систематизації мистецьких цін- ностей цього періоду. Цілком очевидно: доки мистецтво ХХ ст. (насамперед першої його половини) не стане у нас безперечним надбанням мистецтвоз- навчої науки, невід’ємноючастиноюпостійних музейних експозицій, доти по- няття “сучасне мистецтво” не зможе позбутися незрозумілого закорінення у явища давноминулих років. На хибне трактуванням поняття “сучасне мистецтво” впливає низ- ка рудиментів минулого. До таких належить протиставлення “соцреалізм- формалізм”, яке все ще виявляє живучість у дивно трансформованому вигляді “наше – чуже”. Донедавна радянська історія мистецтва воліла не згадувати, що сам термін “реалізм” появився в середині ХІХ ст. і його метаморфоза у твор- чий метод, пристосований до конкретної ідеології, відбулася у 1920-1930-х роках. Поза межами СРСР соцреалізм ніколи не вважався вагомим надбанням, а тим паче, вищим орієнтиром у розвитку світової культури, бо стосувався більше політики, ніж самого процесу творчості. Для правильного окреслення радянського мистецтва фахівці сьогодні застосовують інші терміни – “культо- ве мистецтво”, “міфологічне мистецтво”, “державне мистецтво”, “сталінський соцреалізм” 3 . Найдоцільнішим, на наш погляд, є, все ж таки, термін “ідеологіч- ний реалізм” 4 . Про використання ж діаметрально протилежного поняття вза- галі не варто говорити. “Формалізм”, у вимірі “чуже”, треба назавжди відкинути, забути, як щось ефемерне, що не мало під собою будь-якої теоретичної основи. Велику шкоду завдає й існуюча система класифікації мистецтв, вжи- вання застарілих понять, якими окреслюються окремі різновиди творчості 5 . Відвертим анахронізмом виглядає ієрархічна триступінчатість “монумен- тальне – образотворче – декоративно-ужиткове”. Так само рудиментарним є розподіл у Спілці художників на “секції” – скульптурна, живописна, графічна, декоративно-ужиткова і тощо. Не випадково в окремих обласних організаціях скульптурні секції розпалися на дві частини – просто скульптури і концепту- альної скульптури, або ж з , явилися окремі секції – концептуального мистецтва. Особливо складні ситуації спричиняє неправильне розуміння мону- ментального мистецтва. Здавалось би, твори величезних розмірів, покликані увіковічнювати “передові суспільні ідеали”, повинні стати реліктами епохи тоталітаризму. Проте означення “монументальний” все ще сприймається як похідне від терміну “монумент”. У нашій свідомості виробився стійкий стерео- тип: будь-який споруджений пам’ятник чи пам’ятний знак мусить бути вели- чезним, бо лише тоді він є суспільнозначущим. Насправді ж, досвід минулого і сьогодення (за винятком хіба що різних імперій) свідчить про потребу “гума- нізованої” співрозмірності таких творів. Якщо цього не приймемо, то скуль- птурні “монстри”, що викликають повне нерозуміння у будь-якої цівілізованої людини, надалі “заселятимуть” наші міста. 3 Відповідно до викладених термінів згадаємо таких авторів: Каменский А. Увидеть по-новому // Творчество. – 1989. – № 2. – С. 12; Герман М. Мифы тридцатых и сегодняшнее художественное сознание // Творчество. – 1988. – № 10. – С. 1; Андреева Е. Советское искусство 1930-х – на- чала 1950-х годов: образы, темы, традиции // Искусство. – 1989. – № 10. – С. 66; Чегодаева М. Размышления после выставки Андрея Васнецова // Искусство. – 1988. – № 12. – С. 19. 4 Реализмы двадцатого века (1916 – 1970): Альбом / Автор текста и составитель Якимович А. К. – М.: Галарт, Олма-пресс, 2000. – 176 с. 5 Голубець О. Питання термінології в сучасній мистецькій освіті // Мистецька школа в системі національної освіти: навчально-методичний посібник. – 1999. – С. 53-69.