Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

175 Свобода творчості і примари минулого Згадана “транскультурність” вступає у відвертий дисонанс з усе ще актуальними для нас питаннями наці- ональної ідентифікації та утвердження основоположних державницько-націо- нальних пріоритетів. Період постмодерністичної “гри без правил” стає надто довгим, пород­ жує враження безперспективності, сум­ бурного руху, який в науці прийнято на- зивати “броунівським”. У цьому аспекті цілком закономірною є поява кризових явищ. Очевидним є брак свіжих ідей і концепцій, здатних захопити “збайду- жіле” і “всеобізнане” мистецьке середо- вище. Його заполоняють численні репліки, ремікси, повтори і нові модифікації давно вже відпрацьованих помислів – типові приклади тривалого перебуван- ня творчих особистостей у відвертих “тупикових” ситуаціях. Попри низку позитивних явищ, серед яких, насамперед, варто зазначи- ти надзвичайне розширення діапазону мистецьких пошуків та експериментів, подальше поглиблення процесів синтезу мистецтв, очевидними “негатива- ми” постмодернізму стали надмірна суспільно-політична заангажованість і виразна дегуманізація мистецтва. Окреслилася тенденція відходу від глобаль- ного філософського узагальнення в бік злиття творчої думки із швидкоплин- ними проблемами сьогодення. Не випадково оцінки спеціалістів останньої у ХХ ст. “Документи” в Касселі (найбільшої сучасної виставки світового аван- гардного мистецтва), котра покликана фіксувати та об’єднувати найновіші сучасні позиції, завершувалися такими твердженнями: “Мистецтво мусить бути чимось більшим ніж маніфестація і декларація суспільно-політичних по- глядів. Мистецтво не може програмно ув’язуватися з проблематикою свого часу. Якщо ж воно приймає роль публіцистики, то триває доти, поки порушені ним проблеми не втрачають актуальності. Сенсом мистецтва було і є сягати до безконечності, а не лише до дня сьогоднішнього” (переклад з польської – О. Г.) 10 . Саме ця втрата “безконечності”, тобто споконвічних усталених ціннос- тей, зумовлює нині гостре відчуття відсутності стабільних основ мистецького світу. Віковий історичний досвід свідчить, що змінам у сфері мистецтва, у їх графічному виразі, найповніше відповідає зигзагоподібна лінія, яка в ши- рокому річищі часу почергово сягає “берегів” матеріалізму-раціоналізму або ж ідеалізму-ірраціоналізму. Кожне нове явище виникає тут як реакція на те, що існувало, дійшло до внутрішнього спустошення, втратило свою новизну і привабливість. Минуле ХХ ст., незважаючи на всю його суперечливість та екс- травагантність, не становлять винятку. Закономірним наслідком стану “спус- тошення” і примарності кінцевих цілей стало щораз відчутніше повернення художників від “елітарно-відсторонених” ідей до концепцій антропоцентриз- му, майбутній пріоритет яких пророкував знаменитий Йозеф Бойс. Такий поворот ні в якому разі не означає крок назад, заниження осягнутого раніше інтелектуального рівня мистецьких творів, або ж повернення в минуле. Здо- 10 Kowalska B. Documenta X i Duch Czasu // Format. – 1998. - № 26-27. – S. 19. Фрагменти експозиції “PinchukArtCentre” (Персональна виставка Аніша Капура), 2012