Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

180 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях лекцій українських музеїв та їх знищення у так званих спецфондах. Радянська влада утверджувала домінантну роль соцреалізму відверто силовими методами, а тому цілком оправданим є вживання для його означення терміна “тоталітарне мистецтво”. 6. Тривале існування України в умовах радянської ізоляції породило вели- чезний розрив між модерними здобутками початку ХХ ст. і спробами модернізації мистецького середовища в останні його десятиліття. Він зумовив потребу зведення особливих “часовихмостів”. Важливою“опо- рою”, своєрідною “з’єднувальноюланкою” в такій глобальній теоретич- ній конструкції повинна стати творчість художників-шістдесятників, нонконформістів та емігрантів, які в найважчі для українського мисте- цтва часи зберігали не лише кращі здобутки авангарду, але й сприйма- ли актуальні філософські основи постмодернізму. “Відлига” 1960-х у значній мірі повторила ілюзії “українізації” 1920-х років. Найважливішим її наслідком у мистецькому середовищі є нон- конформізм. Це феноменальне і цілком специфічне для радянського суспільства явище сприяло збереженню і відродженню здобутків націо- нального мистецтва і, разом з тим, забезпечило його певну співрозмір- ність з процесами, які відбулися за кордоном. З цього часу українське мистецтво розвивається у двох паралельних площинах – офіційній і неофіційній. 7. У період становлення незалежної держави відродження українсько- го мистецтва охоплює три основні напрями: реновацію втрачених у процесі історичних катаклізмів сторінок давньої і новітньої історії; визнання творчих здобутків митців-нонконформістів та повернення в Україну доробку художників-емігрантів. Несподівану перепону на шляху їх реалізації становить явище, назване “новою кон’юнктурою”. Безпосередньо пов’язане з динамікою політичних подій, воно певний час “замулює” правдиві духовні пориви і високі мистецькі критерії “на- ціонального”. Зрештою, суперечливі процеси другої половини 1980-х-поч. 1990-х рр. зводяться до двох основних обставин – парадоксального повернення в мистецьке середовище України авангардних течій першої третини ХХ ст. і динамічної експансії постмодернізму. 8. На зламі 1980-х-1990-х рр. відбувається швидка метаморфоза індустрі- ального суспільства в постіндустріальне, інформаційне. Її супрово- джують процеси комп’ютеризації і динамічного розростання мережі інтернету. В мистецьке середовище проникає філософія постмодерніз- му, українські художники відкривають для себе нові мистецькі форми. Входження у постмодерністичний простір без відповідної підготов- ки виявилося, однак, важким завданням. Не було враховано важливо- го чинника: українське суспільство не готове до образотворчої мови постмодернізму. Мистецька практика кінця ХХ ст. засвідчує, що він не зміг стати органічною складовою образотворчого мистецтва України. Наші художники не сприйняли багатства постмодерністичних форм, де основну роль відігравав “акціонізм”. Вони віддавали перевагу тради- ційним формам творчості, серед яких безперечним лідером залишався живопис. 9. Для стабілізації нинішньої специфіки і виявлення перспектив розви- тку новітнього українського мистецтва потрібно раз і на завжди визна- ти значущості мистецького досвіду ХХ ст. в усій повноті і суперечли- вості явищ, які його репрезентують. Також, слід розуміти, що відверті