Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

23 Мистецтво першої третини ХХ століття заклала потужний потенціал протистояння згубним наслідкам запровадженої у 1930-их рр. компартійної “теорії боротьби двох культур”, де російську культуру пов’язували з “прогресивним” пролетаріатом і містом, а українську – з “відсталим” селом. Аналізуючи загальну історичну ситуацію першої третини ХХ ст., важливо усвідомлювати принципову відмінність в тому, що відбувалося в період 1920-1930-х роках у східній і західній частинах України. В Галичині 1920-ті стали періо­ дом відвертої шовіністичної реакції авторитарної польської влади на національно-визвольні здобут­ ки українців. Саме тому погляди галичан привертав схід, де в період “українізації” відбувалися важливі процеси в сенсі національного відродження. У 1930-х роках спостерігаємо цілком відмін­ ну ситуацію. В Східній Україні розпочинається період активного “усунення” основних носіїв української мови, національної культури і мистецтва – селянства та інте­ лігенції. Розмах голодомору 193-1933 років надовго залишався таємницею для всього цивілізованого світу, а сфабрикована спецслужбами справа “Спіл­ ки визволення України” дала початок ліквідації “таємних націоналістичних організацій” – учених, письменників, музикантів, художників. Навесні 1932 роки були заборонені та ліквідовані всі мистецькі об’єднанння. Однобоке, примітивне трактування радянською владою проблем культури і мистецтва підтверджувалося застосуванням грубої сили. Невігластво і жорстокість компартійних керівників були очевидними, демонструвалися нахабно і ціл­ ком відверто. Тому не дивно, що для багатьох діячів культури, в тому числі й художників, подальший шлях пролягав на захід. На зламі 1920-1930-х років хвиля еміграції в Галичину зі Східної України стала яскраво вираженою. Отже, в Україні авангардне мистецтво зароджувалося в особливих історичних умовах. Набуваючи власного емоційного вияву, воно прагнуло кардинальних перемін, входило у відвертий конфлікт з усталеними досі традиціями, однак не стало домінантним і надалі співіснувало з іншими модерністичними і неореалістичними тенденціями. Можемо стверджувати, що з віддаленням від Парижа та основних європейських мистецьких центрів, концентрація авангардних проявів помітно зменшувалася. У межах потужного ідеологічного прориву, яким був авангард, кардинальному перегляду підлягали усталені естетичні категорії. Крайньою межею у цьому процесі стали цілком свідомі прояви антиестетики. Нові творчі напрями невпинно зринали і пропадали у круговерті бурхливих подій. Характерно, що декларували їх не лише теоретики і критики, а, головне, самі творці – художники й літератори. Мистецтву авангарду бракувало єдиної духовної основи, але його здобутки у сенсі кардинального розширення світогляду, часових рамок, проникнення у людську психіку були майже безмежними: від прадавніх основ архаїчної, примітивної творчості до неймовірної динаміки руху й сміливих новітніх уявлень про практично безмежний ірреальний космічний простір. Продовжувався розпочатий у ХІХ ст. процес динамічного, перманентного О. Кульчицька До світла, ліногравюра, 1930-і роки