Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

27 Мистецтво першої третини ХХ століття Згадані події спричинили значний міжнародний резонанс. Вони були відображені навіть у Росії, в публікаціях відомогопрогресивного журналу “Наше наследие” (2007, № 82). Це видання, засноване у 1988 р. академіком Дмитром Лихачовим, було зараховане ЮНЕСКО до кращих часописів з питань культури і мистецтва. У перекладеній російською мовою статті відомого американського фахівця модерного мистетцва Джона Болта, зокрема, зазначалося: “Синтезу різ­ ностилевих течій, нових і старих, сприяла сама географічна мобільність українського авангарда: А. Екстер жила в Києві, Санкт-Петербурзі і Парижі; Д. Бурлюк – Ченнявці, Києві, Москві, Санкт- Петербурзі, інших містах; а уродженці України Никритін і Тишлєр професію художника отримали в Москві, так само як і кияни Ісак Рабінович і Нісон Шифрін; Михайло Андрієнко і Соня Делоне творчо сформувалися в Парижі; О. Архипенко, В. Іздебський, А. Маневич оселелися в Нью-Йорку. І, незважаючи на віддаленість від батьківщини, ці художники завжди підкреслювали свій міцний зв’язок з культурною спадщиною України. Правильне твердження професора Дмитра Горбачова, що вони завжди були разом з Україною, а Україна завжди разом з ними”(переклад з російської – О. Г.) 18 . Напередодні репрезентації виставки у США, значна частина творів якої походила з запасників Національного художнього музею України, був виданий великий, багато ілюстрований альбом “Український модернізм 1910-1930” 19 . У ньому вміщені вступні статті – звернення організаторів до глядачів, а також окремі виступи майбутніх учасників наукової конференції в Нью-Йорку, в яких зазначена важлива роль українського авангарду в розвитку світового модерного мистецтва. Зокрема, автор ідеї проекту Микита Лобанов- Ростовський констатував, що виставка “демонструє глядачам і спеціалістам США талант і самобутність українських авангардистів і допоможе зрозуміти, що вони не росіяни, а українці, чого в Штатах майже не відокремлюють, не знають...” Наголошуючи на винятковості акції, він згадував про іншу важливу річ – упередженість думки американської адміністрації “ще часів початку розвалу СРСР, яка вважала, що націоналізм знищить Україну”. Така думка по суті, “співпадала із радянськими та російськими традиційними поглядами на те, що Україна є тільки частиною Росії чи СРСР” 20 . Інші автори звертають увагу на те, що належність до української землі є очевидною, закоріненою ментально у багатьох митців авангарду, вона сягає раннього дитинства і їхньої зрілої творчості. Зокрема, Д. Горбачов у своїй стат­ ті, присвяченій Казимиру Малевичу, зазначив: ”Перші його художні вправи –візерунки на печі подільської хати. Перші враження – селянські розписи... Біле тло тут безконечність, що в ній проростають ритми життя. Саме так 18 Джон Болт // Наше наследие. – 2007. – № 82. – С. 24. 19 Український модернізм 1910 – 1930. Альбом. – Хмельницький: Галерея, 2006. – 288 с. 20 Лобанов-Ростовський М. Перехрестя: український модернізм 1910-1930 // Український модернізм 1910 – 1930. Альбом. – Хмельницький: Галерея, 2006. – С. 5. К. Малевич Селянський Спас, п, о., 1928