Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

51 Мистецтво першої третини ХХ століття життя йшов від однієї ідеї до іншої, від винаходу до винаходу, не зупиняючись на досягнутому” 2 . Загальновизнаним є вплив творчості О. Архипенка на багатьох ви­ датних митців сучасності. Про це свідчать думки відомих фахівців. Зокрема, Д. Горбачов зазначає: “Історики мистецтва назвуть його генієм серед скульпторів ХХ ст. Пластичні ідеї українського різьбяра вріжуться круглими отворами в скульптуру англійця Мура, сплющать до двовимірності видовжені фігури швейцарця Джакометті, нададуть руху “мобілі” американця Калдера, поборознять рішучими лініями рельєфи італійця Манцу” 3 . За словами І.Горбачової: ”Архипенко визначив шляхи розвитку скульптури ХХ сторіччя. Адже і Генрі Мур, і Джакометті – ці майже культові постаті в мистецтві попереднього століття, мали себе за послідовників нашого земляка” 4 . Незважаючи на визнане в усьому світі лідерство, в Україні О. Архипенко і його новаторські ідеї на довгі десятиліття були відкинуті у забуття. Це не окремий випадок, коли сплюндрована тоталітарною ідеологією, рідна земля зрікалася своїх видатних синів. За радянських часів було створено стерео­ тип трактування наших художників, які проживали поза межами України: будь-який відхід від реальної зображальної форми сприймався мало як не осквернення “космополітами” нашої духовної скарбниці. Тому, про творчість видатного українця воліли не згадувати. Лише під час “відлиги”, в журналі “Вітчизна”, появилася перша стаття про О. Архипенка, а підготоване 1968 року В. Коротичем монографічне видання так і не було опубліковане: “... У видавництві “Мистецтво” (захоплену рецензію написав Микола Бажан) книгу розсипали. Причиною став донос в ЦК про те, що такого-сякого Архипенка не можна видавати у чарівно соцреалістичній Україні. Цим доносом всесвітній авторитет Архипенка плюс академічна думка Бажана були перекреслені моментально. Нічого не зробиш, моя книжечка про Архипенка, яка помітно постаріла, вийшла лише через 20 років...” (переклад з російської – О. Г.) 5 . Відверто деформовані погляди на мистецтво ХХ століття виявилися ду­ же стійкими. Мабуть, саме тому 1987 року у нас не відбулося урочистого відзна­ чення 100-річчя від дня народження О. Архипенка, а організована за кордо­ ном грандіозна виставка, присвячена цій непересічній події, так і не одержала належного резонансу 6 . Тоді, коли у світі існували десятки великих альбомів і фундаментальнихмистецтвознавчихдосліджень, присвяченихскульптурному генію, опублікованих різними мовами, перший альбом творів О. Архипенка (якщо його взагалі можна назвати альбомом), гротесковомаленькогоформату, зі вступною статтею-есе згаданого В. Коротича, був надрукований в Києві лише 1989 року 7 . Для порівняння згадаймо, що значно раніше, у 1930-х роках, АНУМ планувала опублікувати у Львові монографію про О. Архипенка. Збереглися 2 Асєєва Н. Ідеї Олександра Архипенка у мистецькій практиці ХХ століття // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 2. 3 Горбачов Д. І архіїст, і футурист Олександр Архипенко. 1987-1964 // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 15. 4 Горбачова І. “Поголос” про Олександра Архипенка // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 19. 5 Коротич В. Затоптаный след // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ сто- ліття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 1. 6 Варто відзначити, що цього ж року виповнювалося 100 р. від дня народження ще двох видатних представників української культури – Івана Кавалерідзе і Леся Курбаса. 7 Олександр Архипенко. – К.: Мистецтво., 1989.