Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

52 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях матеріали і фотографії до цього видання, яке, на жаль, так і не вийшло 8 . Глибоко закорінений у прадавній культурі свого народу, безмежно захоплений дивовижною пластичною потугою знаменитих трипільських кам’яних баб, що “розбрелися” в українських степах, поліхромією сакральної скульптури, художник виявився не лише непотрібним, але й небезпечним для українського радянського мистецтва. Його представляли в образі “чужинця”, хоча факти свідчили протилежне – незважаючи на очевидну причетність до новаторських ідей авангарду, О. Архипенко ніколи не втрачав почуття самоідентифікації, завжди вважав себе українцем і сумував за рідною землею: “Хто знає, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого я сам не знаю” 9 . Довготривале перебування в Європі, а згодом у США, не змінило його синівської любові: “Він ніжно і часто згадував лише про Україну, де його в той час викреслили з усіх радянських реєстрів. Коли він їхав до Америки, де згодом осів на довгі роки, то представив для візи паспорт тоді вже не існуючої Української Народної Республіки” (переклад з російської – О. Г.) 10 . В аспекті сказаного доречно згадати маловідомі досі факти: рідний брат О. Архипенка – Євген, був вояком армії УНР. Від 1921 року він займався активною видавничою діяльністю у Львові, а в 1924-1925 роках належав до управи “Товариства допомоги емігрантам з Великої України” 11 . Попри тривале перебування поза межами України, художник намагався не втрачати контактів з українським мистецьким середовищем. Так, 1922 р. він виставив твори у Берліні зі своїми “співвітчизниками Малевичем, Екстер, Філоновим, Поповоюна знаменитій до нині експозиції радянськогомистецтва в галереї Вані-Дімен”. 1933 року, на великій міжнародній виставці в Чикаго, він показав свої праці в українському павільйоні. У 1930-х роках художник стає “членом львівської асоціації незалежних українських митців і дарує свої твори музеям Львова”. 12 За кордоном О. Архипенко зустрічався з відомими представниками вітчизняного мистецтва та значно впливав на них. Показовими у цьому аспекті можуть бути його стосунки з Іваном Кавалерідзе та Олександром Довженком. Першийбув його однолітком і приятелем з часів навчання: “Обидва скульптори не сприйняли салонно-академічний класицизм, що його насаджували викладачі й залишилися без дипломів про освіту, але яскраво проявилися шляхом самореалізації у творчій сфері, яка їх захоплювала протягом усього життя... Знаходили засоби, що гармонували з вимогами часу, їх втілювали і відображали. При цьому кожний з них завжди виявляв духовний зв’язок з на­ ціональноюкультурою” 13 . І. Кавалерідзе зустрічався з О. Архипенком у Берліні. Обидва були знайомі з О. Довженком. Пояснюючи свої перші творчі здобутки та згадуючи про перебування у берлінській майстерні митця, О. Довженко говорив: “Це завдяки Архипенку, він вчасно мене підтримав, навчив вірити в 8 Сусак В. Архипентура Олександра Архипенка // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 86. 9 Горбачова І. “Поголоси” про Олександра Архипенка // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 19. 10 Коротич В. Затоптаный след // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ сто- ліття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 1. 11 Сварник Г. Листи Олександра Архипенка до брата Євгена Архипенка в Національній бібліотеці у Варшаві // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 54. 12 Сидор О. Олександр Архипенко на рідній землі // Жовтень. – 1988. – № 2. – С. 86. 13 Синько Р. Олександр Архипенко та Іван Кавалерідзе // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 71.