Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

53 Мистецтво першої третини ХХ століття свої сили, схоплювати найсуттєвіше” 14 . Варто згадати, що О. Довженко мріяв створити образ видатного скульптора у кіноматографії. Цьому задуму, як і багатьом іншим, перешкодила тоталітарна система. Дружина О. Довженка згадувала: “...Олександр Петрович не мав змоги створити на екрані образи людей, які викликали його щире за­ хоплення. Маю насамперед, на увазі постаті геніальних винахідників: зокрема Архипенка і Кондратюка. З першим він познайомився в Берліні і заприятелював, про другого випадково дізнався з зарубіжної преси” 15 . Одним із основних новітніх принципів, котрі ви­ користовував О. Архипенко, була теорія “порожнього простору”, “реальність відсутнього”, яка передбачала до­ сягнення органічної єдності між формою і пустотою у вигляді своєрідної “антиформи”. Доречно зазначити, що у своїх роздумах О. Архипенко не був одиноким: подібні ідеї набували популярності на початку ХХ століття. Їх, зокрема, висловлював Анрі Бергсон: “Предмет, якщо його знищити, залишає своє місце незайнятим, бо за гіпотезою, насправді це МІСЦЕ, тобто порожнеча, обмежена чітким обрисом, або інакше кажучи, ЩОСЬ” 16 . Обгрунтовуючи важливе значення у композиційному вирішенні незадіяного простору, О. Архипенко проводив аналогії з музикою: “... Ритм у музиці можливий лише тоді, коли звук настає за тишею, а тиша – за звуком... застосування тиші та звуку в симфонії подібне до застосування значущого простору в скульптурі” 17 . Ідеї художника виявляли споконвічний філософський підтекст і, вод­ ночас, закладали основи нової естетики. Не випадково сучасні дослідники говорять “про близькість художньої інтуїції О. Архипенка до засад Дзенбуд­ дизму з його домінантним принципом “змістовної порожнечі”... як втілення “одкровення”, тобто прориву в зону багатоінформативної споглядальності “тиші – інтуїції – підсвідомого” 18 . Ефективність швидких і кардинальних перемін у скульптурній пласт­ иці пояснюється ще одним відкриттям О. Архипенка – виразністю контр­ рельєфу: “...До митця прийшла ідея зробити наріжним каменем творчості не випуклість, на чому стояла класична скульптура, а впадину й порожнечу” 19 . В оптичному сприйнятті контррельєфу художник видобув такі ж пластичні якості, як і у випуклій формі. Акцентоване протиставлення на цьому ´рунті межі світла і тіні, разом з плавним розгортанням динаміки випуклих та ввігнутих площин, навіює асоціацію з пластичними концепціями епохи бароко. Першим помітним успіхом на шляху органічного синтезу опуклості, ажуру і контррельєфу стала скульптура “Жінка, яка іде”, створена у 1912 році. Подальший розвиток новаторських підходів позначили твори “Жінка, яка 14 Синько О. З кіноархіву пам’яті // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 68. 15 Там само. – С. 69. 16 Архипенко О. Теоретичні нотатки // Хроніка 2000. – 1999. – № 5 (7). – С. 247. 17 Олександр Архипенко. – К.: Мистецтво., 1989. – С. 97. 18 Петрова О. Просторові паузи” Олександра Архипенка – феномен таємниці // Матеріали конфе- ренції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 47. 19 Степовик Д. Архипенківськими місцями Нью-Йорка й околиць // Матеріали конференції “О. Архипен- ко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 78. О. Архипенко за роботою в майстерні, Париж, 1900-і роки