Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

54 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях розчісує свою косу” (1915) і “Сидяча чорна вгнутість” (“Сидяча фігура”, 1916). Оцінюючи перспективу застосу­ вання згаданих ідейО. Архипенка у пізнішому історичному зрізі, згадаймо, насамперед, “досконалість порожнечі” у творчості відомого англійського скульптора Генрі Мура. Ще одну можливість подолання стереотипного трактування скульптури представляє використання світла і прозорих площин, яке, по суті, базується на новітніх технологічних відкриттях – винайденні пластмас, плек­ сигласу та інших прозорих чи напівпрозорих матеріалів. Як часто бувало у тодішньому мистецькому середовищі, новітні ідеї існували паралельно, перепліталися і взаємо­ доповнювали одна одну: “Ймовірно, що поштовх до цих пошуків йому надав Анрі Матіс, який від 1910 до 1913 рр. створив серію прозорих скульптур “Жанетт”, чим відкрив провідну для пластики ХХ ст. просторову прозірність скульптурної форми” 20 . Створена О. Архипенком з плек­ сигласу скульптура “Мадонна” (1936) стала в той час своєрідною сенсацією мистецького життя. Однак і в цьому випадку художник не заспокоюється на здобутому – намагаючись досягти максимального пластичного ефекту та незалежності скульптури від зовнішнього освітлення, він використовує штучні джерела світла, розташовуючи їх у підставках 21 . Наступним важливим нововведенням О. Архипенка було повернення у сучасну скульптуру кольору, остаточно витісненого з об’ємної пластики класичним мистецтвом. Ідеї поліхромної скульптури у значній мірі інспірувало захоплення українськими традиціями: він “часто згадував з тої чи іншої нагоди народнихмайстрів України з їхнімнепомильним смаком, з яким розмальовують вони іграшки і керамічний посуд, різьблення іконостасів чи весільних скринь” і зважився на те, “чого не наважувалися зробити європейські різьбярі протягом багатьох сторіч: покрив веселковими кольорами грані і площини своїх скульптур, додавши радості й динаміки їхнім рухливим формам” 22 . Потреба присутності кольору в скульптурі для художника була цілком очевидною: “Хіба ми не милуємося різнокольоровими формами птахів, квітів та ін. Коли ми дивимося у дзеркало, хіба ми не бачимо себе як форму і колір? У нашому щоденному рухомому оточенні кольори переходять у форми, а форми – в кольори і нема форми без кольорів” 23 . Саме введення поліхромії найповніше виражало ідею О. Архипенка – безперечне та повсюдне домі­ нування позитивної “вітаїстичної” енергетики. Сміливі кольоропластичні ідеї художника були реалізовані в скульптурній композиції “Медрано 1” (1912). Незважаючи на початкову негативну реакцію мистецької критики, її значен­ 20 Асєєва Н. Ідеї Олександра Архипенка у мистецькій практиці ХХ століття // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 5. 21 Степовик Д.. Архипенківськими місцями Нью-Йорка й околиць // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 78. 22 Горбачов Д. І архіїст, і футурист Олександр Архипенко. 1987 – 1964 // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 15. 23 Асєєва Н. Ідеї Олександра Архипенка у мистецькій практиці ХХ століття // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 4. О. Архипенко Гондольєр, бронза, 1914