Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

55 Мистецтво першої третини ХХ століття ня згодом відзначив під час огляду “Салону незалежних” Г.Апполінер: “На відміну від моїх колег, які певні, що володіють естетичною істиною й ніколи не згадуватимуть такого незвичного твору, я щасливий, що можу повідомити про задоволення, яке мені дала ця вишукана скульптура”. 24 Концепціюпросторової багатобарвності продовжила “Карусель П’єро”, яка нагадувала веселу дитячу забавку (1912). Робота з поліхромним об’ємом приводить митця до створення “скульптуроживопису” – рельєфних композицій, де форма і колір відіграють рівнозначні ролі, органічно зливаються в одне ціле. Попри яскраво виражену поліхромію, художник пробує у своїх ком­ позиціях втілювати ще один неочікуваний засіб виразності – кінетизм. Вра­ жаючим відкриттям на цьому шляху став винахід, що запатентував О. Архи­ пенко у 1927 році. У вирішення оригінального задуму художник вклав багато зусиль і коштів, пов’язував з ним значні сподівання. Про це, зокрема, свідчать слова із листа його матері: “... Він винайшов рухливий живопис, скоро закінчує і думає, що створить великий фурор в мистецькому світі...” 25 Складний механічний пристрій, названий “Архипентурою” був експонований на персональній виставці художника у галереї Андерсона в Нью-Йорку 1928 року. Проект викликав зацікавлення, однак не створив очікуваної сенсації. Він залишився до кінця не зрозумілим, але справив значний вплив на майбутній розвиток мистецтва 26 . Незважаючи на прагнення нести у світ “вітаїстичну енергію”, життя художника не було легким. Його експерименти випереджували час, нерідко породжуючи непередбачувану суспільну реакцію. Зокрема, на першій персональній виставці 1906 р., коли 19-річний О. Архипенко звер­ тається до хроматичної і поліхромної скульптури, він викликає відверте “невдоволення призвичаєної до бронзи, мармуру і гіпсу публіки” 27 . У США, за часів антикомуністич ної істерії, так званого “маккартизму” (1949), його звинувачували у причетності до “революційного марксизму”. Здивований такими висновками художник писав: “Який хаос, західні політики трактують модерне мистецтво як комуністичне, тим часом, у комуністичних країнах те саме модерне мистецтво оголошують небезпечною примхою західної буржуазії. Комуністи вилучили мої твори з своїх музеїв. Гітлер просто знищив їх під час політичного цькування вільного духу. Сучасне мистецтво, як мистецтво, не пов’язане ні з комунізмом ні з іншою політичною доктриною. Воно живе від себе і для себе і служить для розумного творчого виховання...” 28 Питанням виховання, поруч з творчою практикою, художник приділяв велику увагу і всюди, де б він не опинявся, засновував власні мистецькі школи. Щедро ділився своїми новаторськими ідеями з молоддю у Парижі і Берліні 29 . 24 Асєєва Н. Ідеї Олександра Архипенка у мистецькій практиці ХХ століття // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 4. 25 Сварник Г. Листи Олександра Архипенка до брата Євгена Архипенка в Національній бібліотеці у Варшаві // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 55. 26 Сусак В. Архипентура Олександра Архипенка // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 86. 27 Степовик Д. Архипенківськими місцями Нью-Йорка й околиць // Матеріали конференції “О. Ар- хипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 77. 28 Горбачова І. “Поголоси” про Олександра Архипенка // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 19. 29 Петрова О. ”Просторові паузи” Олександра Архипенка – феномен таємниці // Матеріали конференції “О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. – Національний художній музей України, 2001. – С. 46.