Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

58 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях а також теоретики – Є. Бачинський та Й. Пеленський 38 . Зокорінене у давніх традиціях малярство “неовізантистів” має жвавий відгук у паризькій пресі, яка відзначає доволі несподіваний принцип колективного авторства у час домінування яскравих індивідуальностей. Оригінальні твори привертають увагу знаменитого Г. Аполлінера 39 . Варто однак зазначити, що переконання М. Бойчука від самого початку не обмежувалися задекларованими на паризь- кійвиставці позиціями: “Нео-візантизм”целишетерміндлялегшогопорозумін­ ня, врешті, ми маємо на це право! У себе дома ми називатимемося інакше!” 40 Ідеї М. Бойчука ´рунтувалися на розумінні спадкоємності візантійської та української культур, а також на своєрідному органічному поєднанні візантійської спадщини та мистецтва поганських часів. Незважаючи на таку глибинно-історичну ретроспекцію, художник підтримував популярний на початку ХХ століття напрям синтетизму, органічного поєднання усіх мистецтв і засобів виразу. При цьому він намагався опиратися на феномен традиційно­ го народного мистецтва: “…Ми маємо невичерпні джерела зразків в іконах, мозаїках, фресках, архітектурі, різьбі, скульптурі, вирізуванні, вишиванках, гончарстві, вибійках, писанках, килимах тощо. А також у піснях, музиці, мелодіях, танцях, обрядах, казках, думах, у мові… Це є наші неоціненні скарби, у котрих є уже весь синтез малярства національного, синтетично-українсько­ го! Треба тільки мати свідомість і вміти з цього матеріалу користати…” 41 . Разом зі своїми однодумцями митець постійно збирав колекціюшедеврів, створених народними майстрами. Відчуття старого і нового дивним та органічним чином поєднувалося у творчих принципах М.Бойчука. Він заперечував змертвілий раціоналізм академізму і станковізму ХІХ ст. Про це свідчили орієнтири, які він пропонував своїм учням: “З ікон, а також фотографій, альбомів мистецтва проторенесансу, Древнього Єгипту, архаїчної Греції, Японії, Персії невтомно роблять учні “відрисовки”, досліджують лінеарну пластику, конструкцію людського тіла і обличчя, зв’язок з орнаментами, строгу ритміку членування поверхні…” 42 . Поряд з тим, художник рекомендував не наслідувати давні шедеври, а лише черпати їхню “глибинну мудрість”: “Візантійські “зразки” – “були для нього тільки складникамичогось нового, щоносило яскравийнародний український характер і було традиційне, а водночас модерне” 43 . Бажанню М. Бойчука створити національну школу на засадах синте­ тизму і новітніх мистецьких тенденцій знаходимо очевидні аналоги в актуальних світових процесах: “...Такими були А. Матіс, Ф. Леже, П. Пікассо, а також А. Дерен, Ж. Брак, діяльність яких у 1920-ті – 1930-і роки визначала основну лінію розвитку французького мистецтва. В мистецтві Мексики таким яскравим явищем тоді став Дієго Рівера, на українському грунті – Михайло Бойчук” 44 . У 1910 році художник повернувся до Львова. Після успіху в Парижі він користувався високим авторитетом. Символічним стало саме місце його проживання – художник оселяється в будинку Наукового товариства ім. Шев­ 38 Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вст. ст. та упорядник каталога О. Ріпко. – Львів: Редак.- видав. відділ обл. управління по пресі, 1991. – С. 8 – 9. 39 Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – К.: Майстерня книги, Оранта, 2010. – С. 30. 40 Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вст. ст. та упорядник каталога О. Ріпко. – Львів: Редак.- видав. відділ обл. управління по пресі, 1991. – С. 19.. 41 Там само. – С. 10. 42 Там само. – С. 11. 43 Там само. – С. 21. 44 Соколюк Л. Графіка бойчукістів. – Харків – Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2002. – С. 9.