Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

59 Мистецтво першої третини ХХ століття ченка, у майстерні, в котрій перед ним працював Іван Труш, а після нього творитиме Павло Ковжун, і яка стане колискою ідей АНУМ. М. Бойчук виконує мозаїчну таблицю з написом над входом до Церковного музею у Львові (зни­ щена 1919 року), створеного Митрополитом Андреєм Шептицьким і пере­ йменованого згодом у Національний музей. Упродовж 1910-1914 років. він, ра­ зом зі своїми учнями, реставрує ікони Національного музею. Директор музею І. Свєнціцький поціновує його працю: “...Хворі музейні ікони знайшли накінець справжнього лікаря” 45 . 1911 року в Національному музеї у Львові відбулася зустріч М. Бойчука з В. Кричевським, котрий згодом став першим ректором Української академії мистецтв у Києві та запросив його очолити майстерню ікони і фрески, перейменовану згодом у майстерню монументального мис­ тецтва. Разом з новими учнями та помічниками, до яких належать Я. Музика і М. Федюк, митець створив фрески у Львові, Словіті та Ярославі. Омріяні у Львові творчі плани, бажання виконувати фрески і мозаїки, прикрашати церкви і громадські споруди, перервала Перша світова війна. На запрошення Російського археологічного товариства М. Бойчук реставрував іконостас у селі Лемеші на Чернігівщині. Його грунтовні знання базуються на синтезі глибоко осмислених мистецьких явищ: “За плечима самого зас­ новника школи, що приїхав зі Львова до Росії для реставрації старовинних фресок, були Краківська і Віденська академії, італійська подорож і живий інтерес французьких критиків Аполлінера та Сальмона до його школи монументального живопису, куди входили українські, польські і російські художники – парижани. Він закликав повернутися до цехової колективної творчості, властивої добуржуазній епосі Джотто, Рубльова, Чимабуе, від­ родити їхню безкорисливість і моралізм, подолати духовну нестабільність і гендлярство сучасного віку” 46 . Як підданого Австрійської імперії, у 1914 році М. Бойчука інтернували до Уральська, а пізніше до Арзамаса, де він перебуває до революційних пот­ рясінь 1917 року 47 . Новий етап у реалізації творчих ідей починається в серпні цього ж року, коли М. Бойчука обрали професором Української академії мистецтв. Хоча праця в умовах незалежної української держави була недов­ гою, у період “українізації” його безперечний авторитет визнала радянська влада. У цей час постають “перші розписи Луцьких казарм у Києві, влітку 1919, та монументально-декоративне оформлення Селянського санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі (1928), що стало зенітом творчих досягнень бойчукістів” 48 . Здобутки М. Бойчука і його учнів були, здавалось би, незаперечними. Їх визнавали і високооцінюватина всіхрівнях–починаючивідпершої експозиції в Парижі і завершуючи суперечливим періодом радянської “українізації”. Важ­ ливу роль теорії неовізантизму у буремних авангардних пошуках початку ХХ століття усвідомлював Митрополит Андрей Шептицький, котрий всіля­ ко підтримував художника в його професійному зростанні. Оцінку творчості М. Бойчука в її історичній послідовності виніс на шпальти преси в Західній Україні відомий мистецтвознавець Михайло Драган: “Модест Сосенко дає щасливі спроби зв’язку з візантизмом, а Михайло Бойчук доводить вже до 45 Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вступної статті та упорядник каталога О. Ріпко. – Львів: Редак. – видав. відділ обл. управління по пресі, 1991. – С. 8-9. 46 Горбачов Д. Український авангард // Мистецтво України ХХ століття. – К.: Асоціація галерей України, 1998. – С. 41. 47 Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вступної статті та упорядник каталога О. Ріпко. – Львів: Редак. – видав. відділ обл. управління по пресі, 1991. – С. 43. 48 Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – К.: Майстерня книги, Оранта, 2010. – С. 20.