Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

66 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях декораторів...” (переклад з російської – О. Г.) 7 . Так само, напередодні війни на службу сталінському режимові були “мобілізовані” радянські митці, насамперед, члени Спілки художників СРСР. Незважаючи на очевидну подібність, слід однак зауважити певну відмінність у ставленні тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР до мистецт­ ва першої третини ХХ століття. У першому випадку тоталітарна система, оголошуючи авангардним течіям запеклу боротьбу, активно експлуатувала антисемітські настрої. Про це, зокрема, свідчать основні тези, викладені в каталозі берлінської виставки, так званого, “дегенеративного мистецтва” – “Entartete Kunst” (1937). Нацистські ідеологи стверджували: “Авангард є або наслідком захворювання, або повинен проходити по відомству кримінальної поліції, тому що він вироджує істинне призначення мистецтва: воно ж полягає не в тому, щоб самому створювати нову епоху, а в тому щоб надавати їй належного – визначеного волею племені – виразу”. З цього випливає, що “тиран ставить у докір художнику насамперед його бажання бути художником, так немовби ця функція є виключною і законною прерогативою самого тирана...” (переклад з російської – О. Г.) 8 . Репресії проти художників-експериментаторів набувають у Німеччині широкого розмаху: “Гітлер прирівнює авангардний проект у мистецтві та єврейство... у ході його міркувань ця тотожність набирає все істотнішого характеру” (переклад з російської –О. Г.) 9 . Надалі дії німецького тоталітарного режиму спричиняють глобальний переворот у європейському мистецькому середовищі: в аспекті сказаного цілком закономірною сприймається масова еміграція творчої еліти за океан і поступове перенесення центру світового авангардного мистецтва з Парижа до Нью-Йорка. Ситуація у багатонаціональному СРСР була значно складнішою. Тут неможливо було втілити ідею “вищої раси” у відкритій формі, а тому сталінська влада в ієрархії народів обмежувалася означеннями “старшого брата” та єдиної “сім’ї слов’янських народів”. Напередодні війни в СРСР не було виразно означеного ворога у вигляді певної нації, хоча спроби його пошуку відбувалися (згадаймо виселення з рідних земель кримських татар чи плани переселення галичан із західних територій). Ворожі образи в СРСР формувалися здебільшого “назовні”, тоді як всередині відбувався безупинний пошук і знищення їхніх прихильників – “ворогів народу”. Процес насильного запровадження соцреалізму, який виключав будь-яке відкрите протистояння чи цивілізовані форми фахової дискусії, визначив прогнозоване його несприйняття творчою інтелігенцією. Грубе втручання в елітарний світ мистецтва, у його споконвічні естетичні підвалини здійснювали державні чиновники – люди без відповідної професійної підготовки, здебільшого обмежені догматики і циніки, до того ж агресивні у своєму невігластві: “Кадри мистецтва стали “перетрушувати” державним чином і таким же чином переглядати міру відповідності кожного “кадра”, але не мистецтву, а політиці держави” (переклад з російської – О. Г.) 10 . Характерний приклад у цьому випадку становить постать члена Політбюро КПРС А. Жданова – “у 30-х роках члена сумнозвісних трійок, людини, що не 7 Маркин Ю. П. Искусство тоталитарных режимов в Европе 1930-х годов. Истоки, стиль, практика художественного синтеза // Художественные модели мировоздания. Кн. вторая, ХХ век. Под общей ред. В.П. Толстого. – М: Наука, 1999. – С. 129. 8 Серс Ф. Тоталитаризм и авангард. В преддверии запредельного, - М.: Прогресс- Традиция, 2004. – С. 35. 9 Там само. – С. 41. 10 Манин В. С. Искусство в резервации (Художественная жизнь России 1917 – 1941 гг.). – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 146.