Орест Голубець • Українське мистецво XX століття

68 О. М. Голубець мистецтво хх століття: український шлях На тлі довоєнного польського шовінізму, позитивному сприйняттю місцевим населенням радянської влади на перших порах сприяла швидка “українізація” суспільства. Масові депортації і репресії розпочалися згодом, коли було заарештовано основних політичних діячів, ліквідовано українські партії, в містах і селах закрито розгалужену мережу читалень і бібліотек товариства “Просвіта”, розпущеномистецькі об’єднання. У зв’язку з цим, можна було спостерігати парадоксальне явище: чимало “визволених” українців виїздили на терени недавніх “гнобителів” – в окуповану німцями Польщу. Своєрідним апогеєм політичних катаклізмів стало створення навесні 1940 р. у Кракові Українського центрального комітету, очолюваного Володимиром Кубійовичем. За короткий період (1939-1940-х років) західні українці зазнали зневіри і гіркого розчарування. За даними митрополита Андрея Шептицького, радянська влада за неповні два роки панування встигла депортувати з Гали­ чини близько 400 тис. українців 14 . Ідеологічна агресія не обходилася без залучення засобів мистецької пропаганди. За радянськими військовими формуваннями до Львова з метою “декорування міста” прибула бригада київських митців, яким було доручено виготовити “сотні портретів вождів, плакатів гасел” 15 . Члени новоствореної Спілки радянських художників стали учасниками декількох виставок. Характерно проте, що найбільша з них, “Виставка образотворчого мистецтва західних областей України і народного мистецтва гуцулів”, відбулася не в Києві, що було б цілком природно у результаті задекларованого Возз’єднання, а в Москві. Дивним було й те, що у каталозі виставки зазначалося: “Експозиція демонструє велику обдарованість талановитого народу”, культура якого “завжди була тісно зв’язана з російською культурою”. Далі наголошувалося на тому, що художники “визволеної країни” прикладуть усі творчі сили для створення мистецтва “соціалістичного за змістом і національного за формою”. Для популяризації умінь творення такого мистецтва “з другої половини 1940 р. у Львів зачастили мистецькі виставки зі сторін, де “переміг соціалізм”. У вересні експонувалися роботи харківських графіків, а через кілька днів – понад 200 творів московських і ленінградських художників, що “презентува­ ли класику соцреалізму”: тематичні картини, портрети більшовицьких вождів, роботимайстрівпомпезнихкомпозицій...” 16 . Часопис“Література імистецтво”, що виходив друком у Львові протягом 1940-1941 років, декларував розпочату “активну” підготовку львівських митців до майбутньої виставки “Ленін і Сталін в Україні”. Однак подальший розвиток подій перервала війна. Оцінюючи події з позицій сьогоднішньої правди про передвоєнну радянсько-фашистську “дружбу” та цинічно реалізований переділ польсько- українських територій, можемо стверджувати, що після радянських репресій, прихід німецьких частин означав для західних українців звичайну зміну одного тоталітарного режиму іншим. Місцеве населення (тепер уже цілком іншої політичної орієнтації) вітало німецькі війська, будуючи плани на відродження й реалізацію своїх державницьких сподівань. Проте німецька влада швидко розвіяла ілюзії і відповіла масовими арештами, а після невдалої спроби утворення Української Національної Ради в Києві розпочала розстріли членівОУН. Саме тому загони опоруОУН, об’єднані згодом в УПА, змушені були вести одночасно боротьбу з німцями, частинами польської АК і радянськими партизанами. 14 Субтельний О. Україна: історія. 2-ге видання. – К.: Либідь, 1992. – С. 394. 15 Бадяк В. Львівська організація спілки художників України: спроба становлення // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. – Львів, 1999. – Вип. 10. – С. 150. 16 Бадяк В. Творче життя за “перших совєтів” // Дзвін. – 2000. – № 9. – С. 131.